Забути неможливо зберегти. Тимур Литовченко

дихаючи й намагаючись викинути з голови нав’язливі думки про «убивства за планом». Кл-л-ляті «мушкетери»!..

      Коли матеріал був нарешті дописаний, він з величезним полегшенням почав збиратися додому, пославшись на недобре самопочуття.

      – Що, Петровичу, ковбаска на фуршетних бутербродах була несвіжа? – пожартував на прощання Валера. Олег не надто люб’язно промимрив:

      – Ймовірно, – і пішов. Весь вечір нічим серйозним не займався, тільки лише перемив посуд, що залишився ще з ранку. Після холостяцької вечері (зрозуміло, злісно незбалансованої по калоріях та шкідливих і корисних інгредієнтах) зарився в нетрі Інтернету й до глибокої ночі дивився старі фільми за участю Грегорі Пека,[9] паралельно розмірковуючи про непримітних героїв, які живуть просто по сусідству з тобою.

      Четвер пролетів непомітно: з нагоди Дня журналіста в редакції влаштували невеличку вечірню пиятику. У п’ятницю[10] через годину після обіду Олег витягнув із потайного відділення портмоне безіменну візитівку розробника сайтів, замислено підібгав губи, ще раз прискіпливо вивчив цупкий паперовий прямокутник. Не виявивши нічого нового, розчаровано зітхнув. Дістав із чохла на паску мобілку, набрав номер.

      Вухо різонуло хвацьке «Пора-пора-порадуемся на своём веку» у виконанні Михайла Боярського. Тьху ти, чорт!!! Хоча чого ще можна було очікувати від новоявлених «мушкетерів»?…

      Фраза «Пока-пока-покачивая перьями на шляпах» зненацька урвалася коротким запитанням Араміса:

      – Так?

      – Хто це? – вирішив схитрувати Олег.

      – Перепрошую, але це вам не завадило би відрекомендуватися, – доволі стримано заперечив «мушкетер». – З мого боку на дроті, зрозуміло, господар телефону, на номер якого ви телефонуєте. А от ви хто такий?…

      – Олег Нежданий, газета «Кур’єрський експрес», – знехотя здався журналіст.

      – А-а-а, добридень! – голос Араміса негайно ж пом’якшав. – Чого так рано дзвоните, пане власкор? Я просив ближче до вечора.

      – Пізніше я передзвонити не зможу, – про всякий випадок збрехав Олег.

      – Он як? – Араміс явно посумнішав. – Зайняті будете? А до нас приїхати зможете?

      – Так, але мій телефон буде поза зоною досяжності.

      – Чому, якщо не секрет?

      – У метро попрацювати треба. Про решту повідомляти не маю права: редакційна таємниця за сімома печатками.

      – Ну що ж, подзвонили – то й подзвонили! Хвилинку, я дещо прикину.

      І через якийсь час після паузи:

      – Знаєте, де найближча до вас зупинка 231-ї маршрутки?

      – Я не зобов’язаний знати таких дрібниць.

      – Ну, тоді всезнаючий Інтернет розповість. Загалом, з вашого боку це поблизу однієї з вузлових станцій метро.

      – Вибачте, але чому б вам прямо не розповісти мені…

      – Ми хочемо ще раз переконатися у ваших журналістських навичках, однією із яких є вміння якнайшвидше знаходити потрібну інформацію.

      – Ну, припустімо.

      – Отже, з’ясуєте все про 231-й маршрут, сядете туди й поїдете убік міської околиці до кінцевої. Я на вас чекатиму, приміром,

9

 Американський актор, який зіграв у фільмах «Банківський білет на мільйон фунтів стерлінгів», «Римські канікули», «Мобі Дік», «Мис страху», «Вбити пересмішника» (за роль Аттікуса Фінча отримав «Оскара» в номінації «Кращий актор» за 1962 рік), «Золото Маккени», «Загублені» та ін.

10

 День 7 червня припав на п’ятницю в 2013 році.