Забути неможливо зберегти. Тимур Литовченко

плеча.

      – При чому тут дитина! На каналі Discovery сурикатів демонструють із ранку до вечора. Просто канал мені дуже подобається.

      – Ну, зрештою, воно не так і важливо, – Араміс примирливо махнув рукою. – Отже, по-вашому, саме на суриката Тимона скидається Ростислав Маслаченко, я вірно зрозумів? Тобто, по-вашому, він є комічним персонажем, вірно я зрозумів?

      – Ну, так! Смішне таке звірятко, забавне. Чекає-вичікує, виструнчившись на горбочку, а потім…

      – А що можете про головного героя прес-конференції сказати?

      – Я вже відповів на одне ваше запитання, тож не зобов’язаний відповідати на наступні, – доволі сухо мовив Олег і додав глузливо: – Зрештою, я тут журналіст,

      а не ви, тому задавати питання – мій привілей. Ви обіцяли матеріал, але я щось…

      – Знов за рибу гроші! – сплеснув руками Араміс. – І чом ви такий нетерплячий, пане власкор?!

      – Тому що час – це згадані гроші, а я усе ще не в редакції.

      – Ну, дозвольте нам хоч би ще питаннячко задати! А краще два.

      Олег навмисно довго тягнув через соломинку мокачіно, мовчки оглядаючи співрозмовників. Подумав: «Точно не розкажуть, у чому там річ, доки не допитають за всією формою! Отже ж звалилися на мою голову…»

      – То що ж, дозволяєте нам задати ще пару запитань найкращому співробітникові редакції «Кур’єрського експреса»?

      – Добре, біс із вами, валяйте! – нарешті погодився журналіст. – Але тільки не більше двох запитань. З тим, що вже задавали, буде саме три запитання. А Бог, подейкують, трійцю любить.

      – От і добре, от і гаразд! – Атос схвально мугикнув, взяв з тарілочки галету, розламав на широкій долоні й закинув до рота шматочок. – Отже, повторюю: ми хотіли б почути вашу думку щодо Васьковського Дмитра Інокентійовича. Що скажете про цього підприємця?

      – Та нічого доброго!

      – Це зрозуміло, і все-таки…

      – Вилупок він. Мерзенний вилупок, якщо тільки все, сказане ним на прес-конференції – це не вимисел, а правда!

      – Отже, ви допускаєте?…

      – Це третє запитання? – швидко поцікавився Олег.

      – Ні-ні, лише спроба уточнити!

      Немовби захищаючись, Атос викинув уперед руки, але його жест був настільки енергійним, що рештки розламаної галети полетіли навсібіч.

      – Перепрошую, – спохопився «мушкетер» і про всякий випадок озирнувся, перевіряючи, чи не завдав навколишнім незручності своєю необережністю.

      – Знаєте, від цього провокатора Ростислава Маслаченка можна чекати чого завгодно, – замислено мовив журналіст. – І хоча все почуте на пресусі доволі схоже на правду, я просто змушений враховувати можливість зрежисованої провокації.

      Він щось прикинув подумки й повідомив:

      – Ну так, відсотків на десять-п’ятнадцять я віддам за те, що там був розіграний дуже правдоподібний, але все ж таки фарс.

      – А в іншому випадку?…

      – В іншому випадку Васьковський цей – рідкісний мерзотник, вилупок і сволота. Замість чортових податківців націлитися на свою ж власну родину?!