Село не люди. Люко Дашвар

подивимося на все, от тільки купити…

      – А ліфчика?

      – Буде тобі ліфчик.

      – А татко…

      – А що татко? Перебіситься… А там свиню заколемо – і про чобітки з пальтом поговоримо.

      – Ой, мамцю, яка ж ти в мене золота!

      – Ой, доню, яка ж ти в мене підлиза, – мамка сміється, а очі сумні.

      «От і розбери тих дорослих», – думає Катерина.

      Мамка з татком розбіглися. Катерина вийшла з дому, а біля хвіртки Людка.

      – Я до школи не піду, – оголосила Катерина. – Моя школа сьогодні – морква на городі.

      – І дарма! А я хлопців чекаю. З ними піду. Із Сергієм та Сашкою… – Раптом замислилася. – Чуєш, Катько! Я тут подумала… А може, даремно я із Сергієм зв’язалася. Матюкається, зараза, весь час. Може, мені на Сашку переключитися? Ти б кого з них вибрала?

      – А чого це я повинна вибирати між огірком і капустою, якщо мені ситра хочеться?

      – А де ти у Шанівці ще когось побачила? Може, Тамарчиного молодшого – Тарасика-першокласника?

      І Людка розреготалася.

      – Ох і дурна ж ти, Людка! Оце тобі Сашко і Сергій увесь світ затулили. А в селі чоловіків – повно!

      Людка перестала реготати.

      – Ти здуріла?..

      Катерина очі відвела:

      – Чи, приміром, узяти килимівських… Обирай собі, Людко, кого хочеш.

      – Щоб шанівська дівчина на поганих килимівських заглядалася! Та ніколи! А онде хлопці чешуть. Піду. Ти завтра до Миколиного магазину підеш?

      – Піду. Може, щось і купимо.

      – За гроші?

      – За які там гроші? За олію.

      – Тю! Та Микола ще місяць тому постановив: тільки за гроші. А ти не знала?..

      Людка пошвендяла назустріч хлопцям, а Катерина так і завмерла. «Що ж це? Як же так? Бути не може. Бреше Людка… А як же ліфчик? Як же мій перший дорослий ліфчик?!» – билося.

      – Катька! – Сергій з вулиці.

      – Чого тобі?

      – Таж сюрприз на завтра плануємо. Готуйся!

      – Відкладай на суботу. Завтра не можу.

      – Ну дивись! У суботу…

      Катерина йшла на город і сама до себе:

      – Ото як буде мені ліфчик у п’ятницю, то подивлюся на їхній сюрприз у суботу. А як не буде…

      Маруся зайшла до класу, звично зітхнула:

      – І оце мені всі? А де Катя? Де Наталя? Галина?

      Людка штовхонула Вадьку в бік:

      – Кажи, єдиний мужчина у класі…

      Вадька підвівся:

      – Усі при ділі, Маріє Іванівно. Хто жне, хто косить.

      – О-ой! Не патякай дурного! Жне, косить… Отак дурними й залишитеся, без знань. А я з такою новиною прийшла. Так хотілося всіх порадувати.

      – Ви нас порадуйте, а ми іншим перекажемо, – запропонувала Людка.

      Марусі й самій не терпілося.

      – Діти! – почала урочисто. – Ви ж знаєте курган, що між Шанівкою та Килимівкою?

      – Атож! – здивувалася Людка.

      – А це ж не просто купа землі. Ви ж пам’ятаєте, я вам на уроці краєзнавства колись розповідала… Історична пам’ятка. Залишок древньої цивілізації…

      – Якої саме? – запитав уїдливий Вадько.

      – Дуже древньої, –