Ґардаріка. Таємниця забутого світу. Вероніка Мосевич

зосереджено в її глибину, занурив туди обидві руки й обмив обличчя дівчини. Довго щось нашіптуючи та перебираючи священні руни, він, нарешті, вимовив:

      – Тільки у твоїй владі вибрати свій шлях. Я навчу всього, що знадобиться в житті. Але запам’ятай: випробування ще не закінчились. Одне з них здолаєш не ти. Якщо обереш того, хто врятує від напасті, то будеш для нього богинею і володітимеш половиною світу. Можна вибрати шлях, усіяний кістьми і кров’ю, і потім про тебе не згадає ніхто. А є інший, що приведе до благодаті, ім’я твоє буде священне, і згадуватимуть його у віках.

      Ці слова неможливо було забути. Дівчина вивчила вже їх напам’ять, постійно повторюючи в умі. Навіть не сумнівалася, що тим лицарем, котрий виконає одне з випробувань, буде конунг Олаф ІІ, її майбутній муж. Уже незабаром весілля. На честь заручин вона відправила йому як подарунок шовковий золотий плащ із срібним поясом. Довго вибирала його серед товарів, привезених зі Сходу, переглядаючи все разом з матір’ю і батьком. А ще тут була сестричка Астрід, з котрою вони не раз обговорювали, яким буде весілля, у що наречену одягнуть, хто буде її супроводжувати, хто йтиме по боках… Здавалося, сестричка була більш закоханою в Олафа, ніж сама Інґіґерд. Вона аж марила, так хотіла побачити короля Норвегії, про якого було складено безліч саг, що звеличували його силу, мужність і безстрашність…

      Мати принцеси, Естрід Ободритська[21], давала вже їй настанови щодо подружнього життя. Інколи дівчина затуляла свої гарні вушка, щоб не чути всього, що їй розповідали, настільки диким воно здавалося. У глибині душі вона мріяла про прекрасного принца, за котрим пішла б хоч на край світу… А бувалі вої розповідали про Олафа як про вбивцю і насильника, від якого слід захистити батьківські землі, бо він постійно на них нападає. А тому дівчина ставала все більш невпевненою в майбутньому шлюбі… І не уявляла, як житиме з такою жорстокою людиною.

      Але те, що сьогодні трапилось у лісі, виходило за всі рамки її можливих уявлень. Десь далеко в підсвідомості вона відчувала, що цей лицар сподобався їй більше, ніж вона б цього хотіла. І саме він сьогодні врятував їй життя.

      «А може, це і є моє майбутнє? – закралася несмілива думка. – Адже ж Олаф ні від чого мене не рятував…» І в ту ж мить поліно, яке горіло в центрі вогнища, почало спалахувати і, зненацька підстрибнувши й потріскуючи, випустило сніп іскор, що полетіли вгору, до комина. Інґіґерд аж підскочила і сама до себе засміялася.

      Було щось містичне в цьому. Вогонь реагував чутливо на кожну її думку, так, ніби там сиділа якась жива істота. Щойно дівчина починала думати про одного – полум’я яскраво спалахувало та іскри підстрибували високо, а згадувала про іншого – вогонь майже затухав.

      Це все знаки, про які їй розповідав Один. Очевидно, звали його так, бо він довгий час жив самотньо, один як палець. Інколи до нього сходились учні й одночасно допомагали йому у всьому, а він навчав їх багатьох премудростей. Колись Один був одним із волхвів, що

21

Зараз Мекленбурзька, (Мекленбург – місто в Німеччині, раніше слов’янський Ререк, Велеград, місто Велеса).