Ґардаріка. Таємниця забутого світу. Вероніка Мосевич

хист устигати не тільки почути, а ще й осмислити, що вона сказала. Але коли вимовила останню фразу, вся компанія знову вибухнула сміхом.

      – І звалилася мені на голову! – продовжив Гео, округливши очі, чим довів усіх до екстазу. Молодь просто знемагала від дикого реготу. З такою інтонацією вмів розповідати тільки він. Чи щось було такого в тембрі його голосу, чи в погляді, але слова хлопця неминуче приводили всіх до приступу веселощів. А ще додавало гумору хрюкання Реґнвальда.

      – Спершу підстрелила двох диких качок, тоді повалила оленя! Ха-ха-ха! – вела далі Астрід.

      – Я ж прицілювався, та не встиг, бо ти впала на мене! – виправдовувався Гео.

      Собаки в цей час, відчуваючи загальну радість, також розважалися по-своєму: обнюхували одні одних, виляли хвостами. Тільки Ерейра невідступно сиділа біля своєї Інґіґерд, намагаючсь то руку їй лизнути, то дотягнутися до щоки, і про цуценят своїх геть забула… Молодь веселилася, розповідаючи далі про свої пригоди. Час від часу то тут, то там було чути вибухи сміху.

      – Розкажи краще, сестричко, як твоя подорож до Одина. Ми чули, ти також привезла здобич, – звернулася Астрід до принцеси.

      – Усе було прекрасно. А про мою здобич ви дізнаєтесь завтра, бо я дуже втомилася… Доброї ночі всім, – швиденько втекла від відповіді принцеса. Вона просто навіть не знала, що можна розповідати, а що ні.

      – Та ні, не йди, залишся з нами ще, – просила Астрід, вхопивши принцесу за руку.

      – Посидь тут ще хоч трохи, – звернувся до принцеси Гео. З її появою в нього просинався дар смішити людей. Хотілося жартувати ще, аби побачити, як іскряться її блакитні очі. Але коли Інґіґерд зараз піде, втрачається всякий смисл щось вигадувати і веселити всіх навколо. Тільки вона одна вміла так сміятись.

      – Не можу, мушу йти поспати. Завтра побачимось.

      Інґіґерд обняла сестру й побігла східцями вгору, а за нею тут же помчала Ерейра.

      На півдорозі Інґіґерд мало не збила з ніг батька, котрий якраз вийшов із зали й прямував у трапезну. Вона влучила головою йому просто в живіт. Відповідно Ерейра, котра ні на крок не відставала тепер від своєї господині, уткнулася мордою якраз їй між ноги. Дівчина, котра тільки ще хвилину назад реготала разом з усіма, не втрималася і пирснула в долоні.

      – Ти куди так бігла, дитинко? – зупинив її Улоф і також засміявся розслаблено, трохи похитуючись.

      – Ой, вибач, таточку! Я дуже стомилася сьогодні, йду спати, – все ще тримаючи руки біля обличчя, відповіла принцеса.

      – У мене до тебе є важлива розмова. Твій полонений виявився київським князем. Але якщо ти втомлена, то йди у свою кімнату, поговоримо завтра вранці.

      – Якщо потрібно, то можна й зараз, – швиденько мовила дівчина, вже жалкуючи, що сказала про втому. Так кортіло дізнатися, про що говорили батько з Ярославом, бо хоч вона і підслуховувала, та майже нічого не чула.

      – Та ні, розмова почекає, іди відпочивай. Подорож до Одина вселила в тебе більше впевненості? – поцікавився конунґ.

      – Так,