Ґардаріка. Таємниця забутого світу. Вероніка Мосевич

король. Конунг бачив, як вона готується до заміжжя, як разом з Астрід годинами обговорює цю тему, з яким бажанням вибирала для нього подарунок. Тільки б не закохалась… Але що це він видумує? Потрібно мислити насамперед про країну, про зв’язки з іншими державами.

      Отак міркуючи, він ішов до трапезної, де вечеря була в повному розпалі. Там було шумно і людно. Конунг любив веселі забави. Улоф і до підлеглих ставився суворо, але по-дружньому. Тому вони, хоч і побоювались, та вели себе в його присутності просто й невимушено. Всі чекали зараз на його появу, бо без конунга ніхто тут не мав права починати трапезу, а особливо тоді, коли йшлося про впольованого оленя.

      – Ну що, молодь, які у вас сьогодні успіхи в полюванні? – запитав Улоф, зайшовши в трапезну.

      – Наша Астрід стала героїнею, – відповіла за всіх Доріс задоволено. Вона стояла, вперши руки в боки. Доріс була дорідною вдовою, матір’ю шести дітей, четверо з яких – лучники в загоні Інґіґерд. Статна, висока, рожевощока, з великими красивими, наче в сарни, очима, котрі щомиті стріляли в різні боки і все помічали, з довгим світло-русим волоссям, зав’язаним в ґульку і схованим під чепцем, вона була дуже привабливою домоправителькою.

      – І що це вона таке витворила, що вже й героїня? – з подивом запитав конунг.

      – Сьогоднішні трофеї – це її заслуга. Вона ще й примудрилася мене впіймати, – похвалився Гео, впевнений у тому, що його підтримають. І реакція не забарилася – всі дружно почали сміятися. Гео був схожий на матір і взяв від неї найкращі риси характеру. Та ще й до того був симпатичним хлопцем, у якого на язиці завжди сиділо кілька жартів, котрими він сипав, немов горохом.

      – А хто ж знав, що ти стоїш під тим самим деревом? – не втрималась від сміху Астрід.

      – Та я мало не вмер зі страху, коли ти на мене гепнулася! Дотепер всі ребра болять! – вміло вів далі Гео, щоб народ не переставав реготати. При тому він скривився і схопився за поперек.

      – Весело тут у вас, – сміявся зі всіма Улоф. – Ану розповідайте про цю пригоду!

      І всі навперебій почали розказувати, що і як відбувалося. Поміж тими розмовами конунг розпочав частування олениною, і таця з м’ясом пішла по кругу. Сміх не припинявся. Оленина з печеною ріпою смакувала так, що аж за вухами лящало.

      Коли вже помалу почали розходитись, Улоф покликав до себе Реґнвальда, свого племінника, і сказав:

      – Доручаю тобі відповідальне завдання. Треба якнайшвидше зібрати найвідважніших хлопців, готових на все заради Інґіґерд. Шлях буде далекий і нелегкий. Можливо, що вони й на все життя там залишаться. Табір розкинемо за рікою, щоб легше було добиратись. Дай хлопцям відповідні розпорядження. Сьогодні ж починайте повідомляти цю новину, щоб на ранок люди вже збиралися. Їх треба не тільки одягнути й нагодувати, а ще й добре підготувати, натренувати для походу. Ти ж знаєш: для нас кожне життя дороге.

      Розділ 8. Змова

      Ярослав спав безтурботно, наче дитина. Незважаючи на брязкіт зброї, шум гамірного міста та переклички вартових на вежах замку, жодного