Ґардаріка. Таємниця забутого світу. Вероніка Мосевич

я не був упевнений, то не брався б. Я син Володимира Великого і борюся за свої права проти Святополка.

      – І що ж Святополк?

      – Він і не брат мені зовсім, а хоче заволодіти тим, що йому не належить. Адже ж три роки тому він уліз в довіру до мого батька, зумів налаштувати його проти нас, усіх його дітей.

      – Я знаю про це…

      – Через того пройдисвіта й помер мій батько, Великий Князь Київський.

      – Тож важко тобі тоді було втримувати владу?!

      – Авжеж! Три роки минуло, як я посів київський престол. І тепер він знову напав! Та не сам!

      – А кого ж він найняв для походу?

      – Прийшов уже з військом свого тестя, польського князя Болеслава Хороброго, щоб загарбати мої землі, і забрав у полон багато людей, не оминувши й моїх рідних сестер.

      – Ти говориш, а я відчуваю твій біль отут, – мовив Улоф, пристрасно вдаривши себе кулаком у груди.

      – Мало того! Болеслав ще й привласнив собі всю державну казну у змові зі скарбничим, десятинним священником, відповідальним за неї. І знаєш, що болить ще більше?

      – Що ж? – схвильовано запитав конунг.

      – Святополк йому ще й пообіцяв мої городи Червенські[18] віддати в разі перемоги! Тепер я мушу ці землі відвоювати й об’єднати їх під однією рукою.

      – Я тобі допоможу в цьому. Гінцям твоїм я цього не міг сказати, бо хочу особисто обміркувати з тобою подробиці, – притишивши голос і наливаючи повний кухоль, мовив Улоф-конунг. – Частуйся.

      Вони випили свіжого пива і з задоволенням узялися до наїдків. Ярославові не терпілось почути подробиці, але голод брав своє, князь ледь стримував себе – таке все було запашне і смачне. Юшка з оленини вкупі з пивом розлила приємне тепло по тілу і, здавалося, жилами текла вже зовсім інша кров. Перебивши трохи відчуття голоду та обдумавши почуте, він мовив:

      – О, великий Улофе, я приємно здивований з твоїх слів. Ти великий воїн, завойовник, рівних якому немає на світі. Не думав і не гадав, що так відразу отримаю відповідь, ще нічого не спитавши.

      – Не поспішай хвалити, бо не знаєш моїх умов, – сказав конунг, усміхнувся лукаво, прищуривши око, і наповнив кухлі цього разу наливкою.

      – Щось підказує, що мені сподобаються твої умови, – також усміхаючись, відповів Ярослав, у котрого в голові вже визрівав план.

      – Ну, що ж, я допоможу тобі у всьому, про що ти попросиш, а ти за це віддаси мені володіння Альдейґюборґа[19] разом з усіма прилеглими землями, – майже пошепки сказав конунг.

      «Хитрющий Улоф, – подумав Ярослав, але нічого не сказав. – За ці землі він постійно веде боротьбу».

      – У мене також є умови, – ні хвилі не вагаючись і не відповідаючи на вимогу, мовив Ярослав, не збентежившись. Цим він одразу завоював повагу конунга.

      – Ха-ха! Тямущий хлопчисько! Які ще в тебе можуть бути до мене умови? – вже зовсім як до сина, сказав конунг, знову примруживши око і лукаво посміхаючись.

      – Віддай за мене свою дочку… – схвильовано видихнув Ярослав.

18

Червенські городи: Волинь над річкою Західний Буг, Городло, Угровеськ, Сутійськ, Стовп’я та ін. Року 1018 Святополк віддав Червенські городи польському князю Болеславу І Хороброму за перемогу у війні з Ярославом.

19

Землі сьогоднішніх Ладоги і Санкт-Петербурга.