Тьма і проліски. Андрій Процайло

Бокса не підводив. Як змалку був гострим, наче лезо, таким і зостався…

      Кольорові дівчата і Галя вийшли на вулицю. Оля затрималася, вдала, що взуття поправляє, а насправді псові дякувала. Наздогнала подружок аж за тополею-ягою, за якою ще недавно ховалася від пані Стефи, чекаючи, щоб таксі поїхало геть.

      До Старого Нового року була ще година. Морозець хукав десь так мінус трьома, сніжок кружляв, як пух тополиний, блимали поодинокі зірки, місяць то виставляв пузо, то ховав, наче на гостинці натякаючи, дівчата брели вуличкою, ледь освітленою ліхтарями-павуками, і дихали романтикою.

      – Пішки? – запитала Галя.

      – А скільки тут до центру? – здивувалася рожева Яна. – Чи як?

      За будинком боролася сама із собою тінь. Якась її частина прагнула засвітитися, а інша наполягала, що краще померти темною. Подружки зупинилися.

      – Галю, можна тебе? – додав вечору романтики тремтливий бас.

      Щічки Галині враз спалахнути, наче мороз їх буряком натер.

      – Що ти тут робиш?

      – На тебе чекаю.

      – Знаєш що, Денисочку? На руду свою чекай!

      Денис хоч і вигнався високий, як тополя, однак, схоже, дурним, як квасоля, не був. Не виправдовувався. Не пояснював. А як розумний чоловік запропонував:

      – Зустрінь зі мною Новий рік!

      Галя застигла. Пропозиція справжня, в лоб – і зваблива, наче торт.

      – Я твій торт купив. «Бджілку».

      Дівчина зиркнула на подруг, шукаючи підтримки. Й отримала. Побачила, що вони заздрять їй, аж слова не можуть витиснути із себе, тому сказала Денисові:

      – Так, – і повисла в нього на шиї.

      Ні, це собі треба тільки уявити, яким височезним мав бути той Денис, коли на ньому повисла вежа Галя! Фантастика!

      – Ряди рідішають, – сказала Оксана.

      – «Зріділа» – так і була ж незапланована… – розрадила кольорову подружку Яна.

      – Може, ще й мені вивітритися? – примружилась Оля.

      Подружки зареготали.

      – Ні, ти й так нам нелегко дісталася. Хочеш чи не хочеш, а ми таки посвятимо тебе у хвойди!

      – Йой, їх уже три! – перекривляла біологічку, ніжно Хромосомою прозваною, Яна.

      – Оте мале біле шльондреня до тих фарбованих курв пристало! Де ти, Дарвіне? Прийди і вчини природний відбір, бо Бог із Його добротою не справляється! Світе, куди ти котишся? – по черзі приповідали і кривлялися дівчата. – Боже ти мій – блакитні патли! Святоньку – пуд смоли на віях! Спаси і сохрани – спідниці вище трусів! А нігті чорні – кінець світу!»

      Брели і ніч реготом частували. За автошколою зупинилися. Яна спохопилася – в сумочку полізла.

      – Покуримо, – глянула на годинник. – Встигнемо. – Шукала сигарети й оглядалася.

      Е

      Повчальний епізод про стоп-кран, якого, щоб працював, час від часу треба зривати

      З-за рогу випірнуло таксі. Біля дівчат зупинилося. Таксист, як гусак, голову з вікна випнув, запропонував:

      – Свято