Тьма і проліски. Андрій Процайло

не могла збагнути мінливого настрою нових подружок. І не дуже старалася. Списала їхні дивацтва на «Перлову» – так легко, вигідно і зручно. Коли знаходиш винного – то наче розв’язуєш проблему.

      Ж

      Епізод про те, як треба жити – не тужити і честь берегти

      Здавалося місяцю, що ранок розучився ходити. Повз, немов кінець світу до свого початку: всі його провіщають, підганяють, а він знає своє – живе на повну у світанковому царстві, за кулісами ночі, не метушиться, не звертає уваги на чужі химерні бажання побачити, як корчиться в конвульсіях ближній…

      У місяця з перепою ще ніколи не була така важка голова, як нині від балачок трьох кольорових подружок, у думки яких він здуру вгруз, підслуховуючи дівочі посиденьки в ніч на Старий Новий рік, а видряпатися так і не зміг.

      «Це трясовиння! – сердився на себе місяць. – Воно тільки зверху яскраве-зелене, периною-мохом устелене, а насправді засмоктує й не відпускає. Ранку, де ти? Приходь швидше, а то булькну – і згадуй лиш як звали. Ще не було у світі такого, щоб місяць утопився в болоті дівочих фантазій! Я не хочу бути першим – така слава мене поховає!

      Що завзятіше місяць дівочі нічні одкровення проганяв – то краще вони почувалися в його голові. Додавали русявого, рожевого і блакитного кольорів, перепліталися, вкорінювалися, ставали рідними…

      – Так що, мала, свобода – це тобі не казка про Колобка. «Я від діда утік, я від баби утік…» Бо, бач, старі його утискають… Герой великий знайшовся! Ну і що сталося з Колобком? – говорила Оксана.

      – Ясно що. Його лисиця зжерла! – пирхнула Оля. Тарілчастим поглядом, на денці якого, наче під час ворожінь, корчився в конвульсіях горбатий знак питання, поцікавилася: – А до чого тут я?

      Яна і Оксана переглянулися. Навіть попри різні кольори голівок, вони були наче два чобітки – пара. Кольори – це дурниця. Головне – розмір сходився, і фасон, і підбори гострі, наче роги.

      – Ми тебе знаємо якихось півдня, а пластинка твоя заїжджена нам уже все розповіла.

      – Якщо коротко. Цитую: «Мені головне – вирватися з батьківської хати, а там хоч Земля хай з орбіти злітає». Правильно?

      Оля замислилася.

      – Ну, взагалі-то правильно.

      – Ось.

      – Що ось?

      – Таж коли Земля з орбіти злетить, то ти з нею помандруєш галактикою. В курсі?

      – Не думала про таке.

      – Отож.

      Місяць почухав лисину. «Що вони мелють? – звів брови спантеличено. – Та якщо Земля з орбіти злетить, то вона згорить! Разом з їхніми кольоровими головами!»

      – Так що свобода – це не лишень можливість іти куди хочеш і з ким хочеш, пити, курити і з хлопцями дружити! Свобода – це використовувати по максимуму і з розумом усі можливості тепер і – найголовніше! – наголосила Яна, – завжди мати шлях до відступу! Відступу в майбутнє!

      – О! – підтримала подружку Оксана. – Розшифровую: не запаскудити майбутнє!

      – Ви з мене глузуєте? – реготала Оля. Дотепи дівчат їй подобалися.

      – Аж ні, аж ні…

      – Не