Відрижка зубасті лягушки. Гумористичний роман фентезі. СтаВл Зосимов Премудрословски

і потолстевшій на службових харчах, Черевіч. Адже у них у кожного були по дві своїх персональних казула, а тут одна на всіх. – моя робота думати, а ваша Шнирою і нишпорити без прікословно, щоб я не відволікався. Черепук строго глянув на Черевіча і гаркнув.

      – — Наше завдання твою жопа-пику охороняти!!

      – — І годувати … – Черевіч задер черепок і подивився гордовито з висока.

      Генерал черепук промовчав, повернувся до черепкам і скомандував:

      – — Определяйся!!!! – то є, шикуйсь. Все черепки моментально вишикувалися в одну шеренгу в очікуванні команди.

      – — Значить так, бійці!! – Черепук оглянув черепки своїх підлеглих, вдивляючись окремо, в надії що-небудь знайти проти статутне, але безуспішно.

      – — Діти мої!!! Ідіть, батьки і шукайте!!!! Швидко!!! ООООТСТОООЙ!!!!

      – — А що шукати, синку? – запитав один з бійців. Поясню, що «синок» – це звернення до старшого, а «батько» – до молодшого або до підлеглого.

      – — Я вам не синок, Чмир. я вам генерал!! – возмутілся Засратич, він був консервативний і звик по-старому, по званню і за посадою, інакше дисципліна нанівець. – понятно?

      – — Так синку!!! – хором відповіли бійці. Їх так вчили по-новому, і вони не розуміли, про що це генерал тлумачить.

      – — телепнів … – сплюнул Засратич і покосився на молодців. Не те покоління, що було раніше, думалося йому. – А що шукати, так це у Черевіча запитаєте. – І з усмішкою глянув н чморят ІКО.

      – — Ти забув, гнилої масёл, що я – я Преподобний?! За непокору ти будеш позбавлений їжі!! Всі чули?

      – — Чия б пащу перделах, це ти в Норі преподобний, а тут ти звичайне ЧМОООО!! – заорал генерал і затупотів маслами. – А ви ще тут? – рикнул він бійцям, які моментально втекли в темряву. Черевіч від злості надувся як мильна бульбашка, але утримався і промовчав.

      – — Не сваріться ви. – успокоіла їх казула. – нам свариться не можна. Ми всі в одному лайні. Давайте краще з граємо у що-небудь? Сідайте в коло…

      Бійці все бігли крізь траву; спотикалися, падали, швидко вставали і навіть, відчувши втому, не сміли зменшувати швидкість. Наказ – є наказ.

      – — І довго ми будемо бігти? – спросіл перший, задихаючись другого.

      – — Ух.., ух.., ух.. тримай дихання. – ответіл сусід, спіткнувся об щось і стрімголов покотився. Про нього спіткнувся третій, п'ятий і десятий і так само втратили рівновагу і впали. Решта втекли геть.

      – — Гей, ідіоти, стійте!! – крікнул перший, але: четвертий, шостий, сьомий, восьмий і дев'ятий вони не почули і зникли в темряві. – вот барани…

      – — А хто це такі – барани? – спросіл п'ятий, вирівнюючи ного-кістка. Вона у нього вивернулася коліном вниз.

      – -Не знаю. – ответіл другий і насилу витягнув свою ного-кістка з черепа десятого. Щільність черепків була мабуть настільки міцною, як сталь і тому при хорошому ударі череп міг не розколотися, а всмоктати в себе більш гострий предмет, як і в даному випадку.

      – -Що