Відрижка зубасті лягушки. Гумористичний роман фентезі. СтаВл Зосимов Премудрословски

Гнёшь!.

      – — Чи не гнути..

      – — Гнёшь!!

      – — Чи не гнути!

      – — Гнёшь!!!

      – — Чи не гнути!!

      – — Гнёшь!!!!

      – — Чи не гнути!!!

      – — Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь, Гнёшь!!!!! – Зулька глибоко різко вдихнула і заволала – Аааааооо!!!!!!!

      – — Та не кричи ти як свиня. – Пукік відійшов.

      – — А що таке, «свиня»?

      – — Не знаю, так, в голову прийшло.

      – — Від куди?

      – -Від верблюда.

      – — Верблюда? А це що за слово таке?

      – — А?.. Та теж що і «свиня». Відчепись ти, замотала вже.

      – — Ааа! Так розслабся.

      – — Що, «ааааа»? – перебіл Пукік.

      – — Так зрозуміла я?! – Зулька похитала своїм оком.

      – — Що, «зрозуміла»?

      – — Що «свиня» це «верблюда», а «верблюда» це..

      – — «свиня»! – добавіл черепок і виковоріл інший корінець зі стіни. йміть світиться… Жерти хочеш? – І сунув їй в око.

      – — Тьху.. – сплюнула вона. кому припаде що ти все жерти, та жерти. Поглянь навколо. Як все красиво навколо, темнооо..

      – — Тото і воно, що темно і не хрена не видно, крім тебе.

      – — А ти краще удивися, це твоя батьківщина, вітчизна!!

      Пукік тупо і кисло підняв череп і повертали своїм концентрованим поглядом і знову нічого не побачив. Під глянув непомітно і бічним зором… і знову мимо.

      – — Та ти не будеш дивитися, а удивися всередину, вглиб сенсу…

      – — Чого?

      – — Цього!.. Що у нас всередині хочеться.

      – -Я нічого не бачу. – І Пукік ображено опустив свій черепок.

      – — Як же так: я бачу, а ти ні? -Зулька своїм шиї нервом охопила його черепушку подвійним обертом і почала крутити: то вправо, то вліво, то вгору, то вниз … – А зараз бачиш красу темряви вітчизни?

      – -Ну і що?! – прогундел Пукік. – всё одно сумно..

      – — Та ти ще краще удивися! – І вона в дитячій примхливості розкрутила його, як спортсменка – молот. У нього закрутився череп, і з'явилися не зірочки, а цятки в очах.

      – — Дай мені спокій, потвора. – заорал він.

      – -Ах так?! – І вона, скориставшись своїм силовим перевагою, а були черепки в двоє менше казула, розправила свій очний нерв і жбурнула, за інерцією кутової швидкості, його об стіну. Черепки не мали нервових закінчень і тому болю не відчували і тому Пукік як більярдний куля почав відскакувати від твердих поверхонь, і рикошетити: клацнувши лобом об камінь, що стирчав у стіні, далі в стелю, потім стелю, об підлогу, знову об стіну, іншу стіну об підлогу, знову об стіну, стелю, об підлогу, знову об стіну, іншу стіну, стелю, об підлогу, об стіну, іншу стіну і кинувся мимоволі в Зульку.

      – — І сама приходь, а то скоро якесь скорочення буде … – Шіша глибоко зітхнула.

      – — Яке скорочення? – Зулька спробувала розмотати очей, але яблуко очне перевершила і затиснув у з'єднання з шиї нервом попереднього витка.

      – — Ходити