Відрижка зубасті лягушки. Гумористичний роман фентезі. СтаВл Зосимов Премудрословски

як і всі діти, боявся щекоток і його бажання, розчавити хама і самозванця, увінчалася провалом. Віддані горобця мухи, щосили, крилами і хоботками, залоскотали п'яту, лапи орла.

      – — Вах вах вах вах!!! – засмеялся примусово, реальний хижак небес, місцевого географічного розташування, потім не витримав і розтиснув свої могутні кігті. Воробей розправив кістки хребта і зайняв горду позицію.

      – — Так! Я Орел, як і ти!! – заорал горобець, знизивши свій голос, октав на п'ять і закашлявся від контроктави.

      – — А що такий, кашляєш? болі що спокійно запитав Орел Стася.

      – — Простив, поки летів. Піль, курив, балель … – ответіл з пантами, підтанцьовуючи, горобець.

      – — Балель, кажеш? – почесал підборіддя другий лапою пурхають Хижак. а вага її що такий маленький??

      – — Інший парода!! Даааа?! йміть замислюючись, відповів Стася, повністю увійшовши в кураж артистизму.

      – — Хе, знову від мазав … – За млів Орел. – А що такий смердючий? Фу, тухнещь? – сморщіл дзьоб горець. – Ти що, потієш

      – — Аж ніяк, про, мій старший брат! Я просто, еее … – завіс у відповіді горобець.

      – — пернул. – шёпотом прожужжала старший муха Мед, нині другий пілот. – скажі, що пернул, з'їли не свіжий, тухлий гавно…

      просто, сильно жерти хотель.

      – — Я гавно НЕ жру, дебіл. – наехал Стася.

      – — Хто, це тобі шепоче? – услишал і обурився, насторожено орел і озирнувся по сторонах.

      – — Це я, муха Мед … – хотел було представитися, головна і єдина муха в зграї, але його, дзьобом попередив горобець, похитуючи з боку в бік, як, вказівним пальцем, забороняють воспіталкі дітям.

      – — Що за Борошно мет? Тебе тяк звуть? – удівлённо запитав Орел.

      – — Ні. Мене звуть Стася.

      – — Стася?? Вірмен чи що?

      – — А Мед звуть мій кишечник. – начал було горобець.

      – — Так, я його кишечник і звуть мене муха Мед, решті орган все мух – мужик, а я – жінок – шлунок, який переварив не те, що потрібно, по молодій дурниці. – від мазав старший муха і заткнув.

      – — Гаразд, проїхали… а ти шо, родич такий маленький? – І орел розправив груди.

      – — А я це… іншої породи…

      – — Це щось зрозуміло, а че не виріс?

      – — Тяжке життя у мене брат була: я сирота опромінених.

      Взагалі все життя, неба не літав. – заплакал Стася.

      – — Що, з клітки звалив?

      – — Гірше, з зоопарку, з Алмати добираюся, а куди не знаю. – наврал Стася.

      – — А ти в Росію лети, там, кажуть, економіка поліпшується.

      – — А що, сам не летиш?

      – — Я?! Ні, я пальне, в розшуку там.

      – — Чому?

      – — Так так, є справи, Мене, там відразу, по прибуттю зловлять олігархи і закриють довічно в клітку або опудало зроблять. Тим більше тут у мене вже з'явилася сім'я, син. Ну, прощай, родич. – закончіл Орел і каменем, тут же впав вниз, де виднілося на землі рушійний цятка. Мабуть: тушканчик або ховрах.

      – —