Карта днів. Ренсом Риггз

Я посадив їх на кухні на табурети навпроти себе та повідомив, що останні двадцять чотири години були нічим не відзначені, що моє психічне здоров’я було бездоганним і що вся недавня сімейна драма була результатом неправильного діагнозу, поставленого моїм новим психіатром. Для більшої безпеки я повідомив їм, що всі оті дивні британці, на яких вони можуть наткнутися тут протягом наступних кількох тижнів – особисто чи по телефону, якщо дзвонитимуть сюди, – є далекими родичами з боку мого тата, і вони приїхали вшанувати пам’ять мого дорогого діда, котрий покинув нас. Дядечко Боббі загіпнотизовано кивнув у відповідь, а дядечко Лез знай бурмотів «ум-м-гу» та все набивав собі кишені яєчнею, що залишилася від сніданку. Я порадив їм трохи відіспатися, для кожного окремо викликав таксі та повідправляв їх по домівках.

      Тепер настав час розібратися з моїми батьками. Я попросив Бронвін, перш ніж у них мине дія сонного порошку, перенести їх нагору до їхньої спальні, щоб вони прокинулись у себе в ліжку, а не в розбитій машині, в оточенні спогадів про неприємні події минулого вечора. Вона залишила їх у ліжку та зачинила двері, а я ще деякий час міряв кроками хол у них перед дверима, залишаючи на килимі піщані сліди, напружено намагаючись придумати, що я скажу батькам.

      Сходами піднялась Емма.

      – Агов, – прошепотіла вона. – Перед тим як ти зайдеш, я хочу щось сказати.

      Я підійшов до неї, і вона схопила мене за руку.

      – Ну?

      – Вона сохла за тобою.

      – Хто?

      – Джанін Вілкінз. Знаєш, дівчата не віддають свою нецілованість абикому.

      – Я, е-е… – Мій мозок спробував, але не зміг бути одночасно у двох різних місцях. – Ти жартуєш, правда?

      Вона засміялась та опустила очі:

      – Тобто сохла. Але так – я просто прийшла побажати тобі удачі. Не те щоб ти її потребував. Вона й так із тобою.

      – Дякую.

      – Раптом що треба – ми зразу внизу.

      Я кивнув. А потім поцілував її. Вона всміхнулась та швидко майнула сходами назад униз.

***

      Крізь жалюзі пробивалося сонце. Батьки прокидалися повільно, а я все дивився на них зі стільця в кутку, покусуючи нігті та намагаючись зберігати спокій.

      Першою очі відкрила мама. Вона зморгнула, потерла повіки. Сіла в ліжку, тихо зойкнувши, та почала масажувати собі шию. Вона навіть не здогадувалась, що останні вісімнадцять годин проспала в машині. Це будь-кого змусило би почуватися недужим.

      А потім її погляд упав на мене, і між її бровами пролягла глибока сердита складка.

      – Любчику? Що ти тут робиш?

      – Я, е-е… я просто хотів дещо пояснити.

      Тут вона вже глянула на себе та помітила, що одяг на ній був той самий, що і вчора ввечері. Обличчям її промайнуло збентеження:

      – Котра година?

      – Близько третьої, – відповів я. – Усе окей.

      – Ні, – не погодилась вона, оглядаючи кімнату поглядом, який дедалі помітніше перетворювався зі збентеженого на панічний.

      Я підвівся. Вона показала на мене пальцем:

      – Стій