Карта днів. Ренсом Риггз

як це в них виходить.

      Можливо. Можливо, це був вихід. І тепер усе буде ТІП-ТОП!

      Мій мозок – справжня «надієтворна» машина!

      РОЗДІЛ ДРУГИЙ

      Наступного ранку я прокинувся з неприємним щемливим передчуттям у грудях, упевнений, що все це було сном. Наперед налаштувавшись відчути розчарування, я наважився спуститись, уже наполовину переконаний, що побачу там свої сумки зібраними, а своїх дядечків – знову біля дверей, щоб я не втік. Натомість мене зустріла сцена незвичайної сімейної гармонії.

      Увесь нижній поверх був наповнений веселим гомоном і теплими запахами з кухні. Горацій дзенькав начинням на кухні, а Емма та Мілард накривали на стіл. Пані Сапсан, тихо щось насвистуючи, відчиняла вікна, щоби трохи запустити всередину ранкового бризу. А за вікнами було видно Олівію, Бронвін та Клер, котрі бігали одна за одною по всьому подвір’ю. Бронвін ловила Олівію і підкидала її на двадцять футів2 угору, а Олівія сміялася, наче божевільна, коли, із удвічі вже меншою швидкістю, плавно знову опускалася на землю: ваги її черевиків було якраз достатньо, щоби подолати її природну підйомну силу. У вітальні Г’ю та Єнох прилипли до телевізора, із захопленням та здивуванням дивлячись рекламу прального порошку. Усе це було настільки приємне видовище, яке я тільки міг собі уявити, що довгий час я стояв унизу біля східців, ніким не помічений, та насолоджувався ним. Лише за одну-єдину ніч моїм друзям удалося зробити мій дім більш щасливим, більш затишним місцем, ніж воно було всі ці роки, що я прожив тут із батьками.

      – Добре, що ти з нами! – проспівала пані Сапсан, повернувши мене до реальності.

      Емма кинулася до мене.

      – Що таке? – стривожилась вона. – Знов запаморочення?

      – Просто оцінюю декорації, – відказав я, а потім притягнув її ближче та поцілував. Вона оповила мене руками та поцілувала у відповідь, і мій мозок ураз залило потоком тремтливого тепла, і в мене з’явилося відчуття, ніби я вийшов із тіла та піднявся під самісіньку стелю і тепер дивився зверху вниз на ніжне, прекрасне обличчя цієї чарівної дівчини, на своїх друзів і на весь цей радісний світ довкола – і не вірив, що все це відбувається зі мною і зараз.

      Поцілунок тривав настільки недовго, що здавалось, наче ніхто, крім нас двох, його й не помітив. А потім ми взялися за руки та рушили в напрямку до кухні.

      – Як давно ви всі попрокидалися? – запитав я.

      – О-о, ще кілька годин тому, – відповів Мілард, несучи повз нас деко з чимось здобним до їдальні. – У нас жахливий петельний десинхроноз.

      Я помітив, що він був одягнений від голови до ніг: темно-фіолетові штани, легкий светр, шарф навколо шиї.

      – Це я одягав його сьогодні вранці, – повідомив Горацій, вистромивши голову з кухні. – У вмінні правильно одягатися він як мала дитина.

      Сам Горацій був одягнутий у фартух поверх білої сорочки з комірцем, на якій була краватка, а на ногах були випрасувані штани – і це майже

2

Англо-американська міра довжини; 30,48 см.