Долаючи тишу. Жіночі історії війни. Марта Гавришко

книгу з електрики й передала йому кур’єром. Усе чекала, що викличуть назад.

      Уночі повісили в Крилосі дівчину Стефу. Прикріпили табличку «За зраду!». Зранку в неділю люди йшли до церкви й дивилися на неї. Усіх страчених сексотів8 і агентів хоронили на так званому холерному цвинтарі. Там покоїлися померлі від холери.

      Мене довго знайти не могли, бо мала поширене прізвище. Одного вечора прийшов син директора: «Пилипівно, тікайте, бо по вас приїхали». Утекла до своєї бабці. Утім вийшло, як у приказці: з-під ринви, та на дощ. Рано військові з’явились у нашій хаті. Наймолодша сестра непомітно вислизнула, через річку перейшла, аби попередити, щоб я тікала. Та не було куди. Коли солдати по мене прийшли, вуйко сказав: «То моя сестра Мельничук Анна». Вийшли у двір. А там стоїть односельчанка Марта. Сказала, що моє справжнє прізвище Духович. Солдати вернулися: «Давай, сестричко, збирайся». Навіть узутися не дали. Дорога була шутрована9. Солдати з мене сміялися: «Що, коле?» Коли привели додому, влаштували там обшук. Знайшли пісенник і листи до підпільниць. Один солдат пошепки порадив: «Одягайся тепло, бери чоботи».

      3

      Зараз Івано-Франківськ. (Тут і далі прим. авт., якщо не зазначено інше).

      4

      Не можна голосувати, обіймати посади в органах влади.

      5

      Дитячі садки.

      6

      Вовняні ковдри.

      7

      Богородчанський район на Івано-Франківщині.

      8

      Від рос. «секретный сотрудник» – таємні співробітники радянських спецслужб.

      9

      Покрита щебенем.

      Соломія Венгер (дівоче прізвище – Пасічник): «Вивели мене на подвір’я і почали бити прикладами. Коли впала на сніг – копали, де попало»

      Народилася 1 березня 1927 року в селі Богатківці Теребовлянського району на Тернопільщині в селянській родині Анни Федик та Ониська Пасічника. У Соломії були ще сестри Марія, Євгенія і три брати – Михайло, Василь, Мирон. Закінчила сім класів школи в рідному селі. Із 1944 року була членкою Юнацтва ОУН10. Мала псевдо «Ліщина». Жила легально і співпрацювала з підпіллям: була розвідницею і зв’язковою. Двічі її затримувала радянська влада. Уникнула арешту й ув’язнення. Брат Михайло на псевдо «Дуб» загинув у підпіллі 1947 року. Місце поховання досі не відоме. Братів Василя, Мирона і сестру Марію вислали в Читинську область, РРСФР (селище Руднік Кадала). Там прожили 12 років. У червні 1947 року вийшла заміж за ветерана Онуфрія Венгера. Народила двох дітей – Богдана і Ганну. Працювала в колгоспі, на торфопідприємстві в Купчинцях, на молокозаводі в Тернополі. Чоловік помер 1977 року. Передчасно 2005 року пішла із життя донька Ганна, яка хворіла на цукровий діабет. Зараз Соломія проживає в місті Тернополі.

      За совітів порядки змінилися. Приїхали вчительки-східнячки. Говорили українською. Люди стали бідні. Не було у що взутися. У наш сільський магазин завозили тільки горілку, калоші й цукерки. Почали вивозити в Сибір мазурів11, а з наших – солтиса12