Багряні ріки. Жан-Крістоф Ґранже

дивно.

      Крозьє скривився.

      – Що вкрали?

      – У школі – кілька старих журналів. На цвинтарі – ще не знаю. Треба ретельніше оглянути гробівець, де…

      – Ти гадаєш, ці дві справи пов’язані?

      – Що ж іще лишається гадати? Протягом тих самих вихідних два подібних злочини в Сарзаку. Чималенький стрибок у статистиці.

      – А що їх пов’язує, ти вже знаєш?

      Крозьє прочистив свою почорнілу люльку. Карім подумки всміхнувся: начальник був пародією на комісарів поліції із серіалів у жанрі «нуар»29, популярних у п’ятдесяті роки.

      – Так, я з’ясував дещо, – почав він. – Зв’язок непевний, але…

      – Кажи.

      – В оскверненому гробівці поховано хлопчика з досить незвичним іменем – Жюд Ітеро. Він помер десятилітнім, у вісімдесят другому. Може, ви пам’ятаєте його?

      – Ні, не пам’ятаю. Кажи далі.

      – Так ось: викрадені шкільні журнали стосуються вісімдесят першого й вісімдесят другого років. Я подумав, що, можливо, Жюд навчався в цій школі саме в ті роки…

      – У тебе є якісь докази цього припущення?

      – Нема.

      – А в інших школах ти перевірив?

      – Ще ні.

      Крозьє дмухнув у люльку, як моряк Попай30. Карім підійшов ближче і якомога запопадливішим голосом промовив:

      – Дозвольте мені взятися за цю справу, комісаре. Я нюхом чую: тут щось не так. Усе це якось пов’язане між собою. У це важко повірити, але в мене таке враження, що працювали справжні профі. Вони щось шукали. Насамперед треба знайти батьків хлопчика, а потім я проведу ретельний огляд гробівця. Я… Ви не згодні?

      Комісар, опустивши очі, зосереджено набивав люльку.

      – Це скіни31, – пробурмотів він.

      – Що?

      Крозьє підвів очі й подивився на Каріма.

      – Я кажу, що на цвинтарі – це справа рук бритоголових.

      – Яких бритоголових?

      Комісар розсміявся і склав руки на грудях.

      – Ось бачиш: тобі ще багато чого належить дізнатися про наше маленьке містечко. Їх чоловік тридцять. Живуть у покинутому складі, де колись зберігали мінералку, біля Келюса. Двадцять кілометрів звідси.

      Абдуф замислився, не зводячи очей із Крозьє. Масне комісарове волосся вилискувало на сонці.

      – Мені здається, ви помиляєтеся.

      – Сельє розповів мені, що могила єврейська.

      – Та ж ні! Я йому просто сказав, що «Жюд» – ім’я єврейського походження. Але ж це ще нічого не значить. На гробівці немає жодного символу, пов’язаного з іудаїзмом, а, крім того, євреї воліють ховати небіжчиків поруч із ріднею. Комісаре, цей хлопчик помер десятилітнім. На єврейських могилах у таких випадках завжди є якийсь малюнок, якийсь знак, що відображає передчасну смерть. Щось на кштал невивершеної колони чи зламаного дерева. Це поховання – християнське.

      – Ти бач, який мудрагель. Звідкіля ти це все знаєш?

      – Читав.

      – Це справа рук скінхедів, – незворушно повторив

29

Нуар (фр. noir – «чорний») – напрям у кінематографі 1940-х – початку 1950-х років, який відображав атмосферу песимізму, недовіри, розчарування й цинізму, характерну для років Другої світової війни та початку Холодної війни.

30

Моряк Попай (англ. Popeye the Sailor, буквально «витрішкуватий») – вигаданий герой коміксів і мультфільмів.

31

Скінхеди, розм. скіни (англ. skinheads, від skin – шкіра і head – голова) – члени субкультури, що дотримуються здебільшого расистських і крайніх правих поглядів.