Багряні ріки. Жан-Крістоф Ґранже

до його зброї.

      – То шо, чорножопий, чо ти там…

      Блискавичний удар головою розквасив скінові носа. Бритоголовий аж склався вдвоє. Карім крутнувся довкола своєї осі й зацідив йому ногою в горло. Забіяка відлетів метрів на два й приземлився на підлогу, катуляючись від болю.

      Один зі скінів схопив Карімів пістолет і натиснув на гачок. Нічого. Лише глухе клацання. Скін пересмикнув затвор, але магазин був порожній. Карім вихопив з-за спини другий пістолет, марки «Беретта», і, тримаючи обіруч, наставив його на бритоголових. Притиснувши ногою свого поваленого супротивника, він загорлав:

      – Ви що, справді повірили, ніби я лишу заряджену зброю таким психам, як ви?

      Скіни закам’яніли. Їхній ватажок, задихаючись на підлозі, просичав:

      – Це так «по-чесному», сучаро?

      Карім копнув його в пах. Скін завив не своїм голосом. Поліціянт нахилився й скрутив йому вухо так, що аж затріщали хрящі.

      – По-чесному? З такою наволоччю, як ви? – Карім нервово реготнув. – Насмішив… Ану, сучі діти, обернулися всі, руки до стінки! Хвойди, ви теж!

      Поліціянт вистрілив угору. Блиснув голубуватий спалах, неонові лампи відірвалися від стелі, попадали додолу й розлетілися вибухом іскор. Бандити – жалюгідні – безладно забігали по складу. Карім гаркнув, не шкодуючи своїх голосових зв’язок:

      – Вивернути кишені! Один зайвий рух – стріляю по колінах! Перед Карімовими очима немов пульсувала темрява. Він штурхнув пістолетом ватажкові в ребра й запитав уже тихшим голосом:

      – На чому сидите?

      Скінхед відхаркувався кров’ю.

      – Щ-що?

      Карім натиснув дулом сильніше.

      – Чим доганяєтеся, запитую?

      – Амфетом… спідами… клеєм…

      – Яким клеєм?

      – «Ди…Дисопластином».

      – Тим, що для латок на велокамери?

      Голомозий кивнув, хоч, здавалося, нічого не розумів.

      – Де він? – запитав Карім.

      – У мішку на сміття, біля холодильника… – показав скінхед почервонілими очима.

      – Рипнешся – уб’ю.

      Лейтенант позадкував, тримаючи в полі зору все приміщення й не спускаючи з прицілу побитого скіна і його дружків, що нерухомо стояли спиною до Каріма. Лівою рукою він перекинув мішок: на підлогу посипалося безліч таблеток, а також випали тюбики з клеєм. Він зібрав тюбики, відкрутив їх і попрямував до скінів, що стояли, спершись руками до стіни. Карім видавив увесь клей просто за їхніми спинами, намалювавши на підлозі липку «змійку». Мимохідь він стусав їх ногою по ногах і нирках, відкидаючи на безпечну відстань кинуті ними ножі та інше знаряддя.

      – Обернутися!

      Бритоголові зачовгали своїми гімнодавами.

      – Ну що, чуваки, тепер будете відтискатися від підлоги за моє здоров’я. Баби також! Ну ж бо, опора лежачи на клей!

      Руки всіх скінів опустилися на «Дисопласт», що зачвиркав поміж пальцями. Після третього відтиску долоні їхні були вже намертво приклеєні. Скіни попадали грудьми на підлогу, вивертаючи руки в зап’ястках.

      Карім