Багряні ріки. Жан-Крістоф Ґранже

подивитися в старих журналах.

      – Ходімо, подивімося. Негайно.

      Директорка знову повела Каріма до маленького кабінету з вазонами.

      – Вісімдесяті роки, ви казали? – перепитала вона, водячи пальцем по шерегу течок за склом.

      – Вісімдесят другий, вісімдесят перший і раніше, – відказав Карім.

      Раптом він помітив, що жінка збентежилася.

      – Що сталося?

      – Дивно! Сьогодні вранці я не помітила…

      – Що саме?

      – Журнали… За вісімдесят перший і вісімдесят другий роки… Вони щезли…

      Відсторонивши директорку, Карім придивився до коричневих корінців поставлених вертикально течок. На кожному була наліпка з роком. 1979, 1980… Двох наступних справді бракувало.

      – Що саме в цих журналах? – запитав Карім, гортаючи один із них.

      – Списки учнів. Нотатки вчителів. Це такі собі щоденники шкільного життя…

      Поліціянт узяв журнал за 1980 рік і поглянув на прізвища учнів.

      – Якщо дитині у вісімдесятому році виповнилося вісім років, у якому класі вона була б?

      – У другому початковому. Або навіть першому середньому28. Карім переглянув відповідні списки: Жюда Ітеро там не було.

      – А в школі є ще якісь документи, з яких можна було б дізнатися прізвища тих, хто вчився тут у вісімдесят першому й вісімдесят другому роках?

      Директорка замислилася.

      – Ну… Треба глянути на горищі… Там зберігаються, наприклад, журнали з їдальні зі списками дітей. Або звіти про медичні огляди. Ходіть зі мною. Там ніколи ніхто не буває.

      Вони поспіхом піднялися нагору вкритими лінолеумом сходами. Ця справа, схоже, неабияк схвилювала жінку. Вони пройшли вузьким коридором і дісталися залізних дверей, перед якими директорка стала наче громом ударена.

      – Це… Це неможливо, – промовила вона. – Сюди теж удерлися…

      Карім оглянув замок. Двері було відімкнено знову ж таки дуже вміло. Поліціянт ступив кілька кроків досередини. Це було просторе мансардне приміщення без вікон, окрім заґратованого дахового віконця. На залізних стелажах лежали стоси паперів і течок. Від запаху сухого паперу й пилу Карімові задерло в горлі.

      – Де лежать теки за вісімдесят перший і вісімдесят другий роки? – запитав він.

      Директорка мовчки підійшла до однієї з поличок і взялася перебирати грубі стоси паперів. За кілька хвилин жінка оголосила:

      – Також зникли.

      Карім відчув, як по тілу побігли мурахи. Школа. Цвинтар. 1981—1982 роки. Хлопчик на ім’я Жюд Ітеро. Усе складалося докупи.

      – Ви вже працювали в цій школі у 1981 році? – запитав він.

      – Та що ви, інспекторе! – з кокетливим докором проворкотіла жінка. – Я була ще студенткою…

      – Нічого особливого не сталося в школі тими роками? Може, вам розповідали про якийсь незвичайний випадок?

      – Ні. А що ви маєте на увазі?

      – Смерть одного з учнів.

      – Ні, я ніколи про таке не чула. Але я могла б порозпитувати.

      – Де?

      – У місцевому комітеті освіти. Я…

      – Ви

28

Навчання в початковій школі у Франції починається з шести років і складається з трьох рівнів (класів): CP (Cours préparatoire, підготовчий курс, 6 років), CE1 (Cours élémentaire 1, початковий курс 1, 7 років), CE2 (Cours élémentaire 2, початковий курс 2, 8 років), CM1 (Cours moyen 1, середній курс 1, 9 років), CM2 (Cours moyen 2, середній курс 2, 10 років).