Багряні ріки. Жан-Крістоф Ґранже

Але я люблю ясність у таких речах.

      Ньєман помовчав, а тоді запитав:

      – Ви альпіністка, чи не так?

      – Як ви здогадалися?

      – Не знаю… Гірська місцевість. Та й вигляд у вас дуже… спортивний.

      Дівчина обернулася лицем до гір, що височіли над долиною, і розпростерла руки. Уперше на її обличчі з’явилася усмішка.

      – Ось вони, мої володіння, комісаре! Від Ґран-Пік-де-Бельдонн до Ґранд-Рус, усі ці гори я знаю як свої п’ять пальців. Коли я не спускаюся річками, то видираюся на вершини.

      – Як ви гадаєте, потрібно бути альпіністом, щоб підняти тіло на скелю?

      Фанні перестала всміхатися, вона дивилася на жаристий кінчик своєї цигарки.

      – Ні, не конче. Прискалки утворюють там практично природні сходи. Одначе потрібно бути збіса дужим, щоб затягти туди тіло й не втратити рівноваги.

      – Один із тутешніх інспекторів гадає, що вбивця скоріше міг вилізти з іншого боку, де схил не такий стрімкий, а потім спустити тіло на мотузці.

      – Достобіса йому довелося б обходити. – Дівчина завагалася, а тоді додала: – Власне кажучи, є ще третя можливість – дуже проста, якщо тямити хоч трохи в техніці скелелазіння.

      – Що це за можливість?

      Фанні Феррейра загасила цигарку об підошву свого черевика й щиглем відкинула недопалок.

      – Ходімо зі мною, – звеліла вона.

      Вони зайшли всередину спортзалу. У півтемряві виднілися скинуті на купу мати, темні обриси паралельних брусів, жердин, канатів із вузлами. Прямуючи до правої стіни, Фанні пояснила:

      – Це моя криївка. Літом сюди ніхто й носа не показує. Я можу зберігати тут своє знаряддя.

      Вона запалила штормовий ліхтар, що висів над чимось, подібним до верстата, на якому лежала ціла купа інструментів, різноманітного металевого приладдя з гостряками й лезами, що вигравало сріблястими відлисками і яскравими відтінками. Фанні знову закурила.

      – Що це таке? – запитав Ньєман.

      – Льодобури, карабіни, обв’язки, жумари – альпіністське спорядження.

      – І що з цього?

      Фанні знову випустила ротом цигарковий дим, цього разу видувши кілька кілець.

      – А те, пане комісаре, що вбивця, маючи все це приладдя й уміючи ним користуватися, без жодних проблем міг би підняти тіло з берега річки на скелю.

      Ньєман склав руки на грудях і прихилився до стіни. Фанні, тримаючи цигарку в зубах, узялася перебирати своє знаряддя. Її невинні рухи ще більше розпалили його хіть. Дівчина подобалася йому страшенно.

      – Як я вам уже казала, – повела Фанні далі, – стінувата круча в тому місці йде виступами, що утворюють природні сходи. Будь-хто, знайомий з альпінізмом або навіть просто з походами в гори, зможе завиграшки піднятися туди, спершу без тіла.

      – І що далі?

      Фанні показала йому блок, помальований зеленою флюоресцентною фарбою і поцяткований маленькими отворами.

      – Далі прикріплюєте це на скелі, над розколиною.

      – На скелі? Як? Молотком? На це піде прірва часу, хіба ні? Дівчина за легкою завісою цигаркового диму похитала головою.

      – Ваші