Багряні ріки. Жан-Крістоф Ґранже

торкався до його обличчя?

      – Ніхто, комісаре.

      – Очі в нього так і були заплющені?

      Барн кивнув. Двома пальцями, великим і вказівним, Ньєман обережно підняв повіки вбитого. І тоді сталося неймовірне: з правого ока поволі викотилася велика прозора сльозина. Уражений комісар здригнувся: мрець плакав.

      Ньєман скинув поглядом на присутніх, але ніхто не помітив цього приголомшливого випадку. Він опанував себе і, намагаючись приховати свої дії від інших, знову підняв повіку. Те, що комісар побачив, довело йому, що він не збожеволів і що це вбивство було тим, якого кожен слідчий боїться або чекає – залежно від характеру – усе своє життя.

      Ньєман випрямився й різким рухом накрив тіло. Відтак пробурмотів до судді:

      – Розкажіть, як будемо провадити слідство.

      Бернар Терпант випростався на весь свій зріст.

      – Панове, як ви розумієте, ця справа може виявитися важкою і… незвичною. Саме тому ми з прокурором вирішили поєднати зусилля ґренобльської кримінальної поліції та Національної жандармерії. Я також запросив присутнього тут головного комісара П’єра Ньємана, який прибув із Парижа. Ви, без сумніву, чули його ім’я. Комісар працює в Парижі, у Підрозділі боротьби із сутенерством. Наразі нам нічого не відомо про мотив цього вбивства, але, цілком можливо, йдеться про злочин на сексуальному ґрунті. У кожному разі це справа рук маніяка. І досвід пана Ньємана стане нам у пригоді. Саме тому я пропоную, щоб керівництво розслідуванням узяв на себе пан комісар…

      Барн коротким помахом голови висловив свою згоду, Вер мон також кивнув, щоправда з меншим ентузіазмом. А Жуано відказав:

      – Щодо мене, то я не бачу жодних проблем. Але ще мають прибути мої колеги з кримінальної поліції…

      – Я їм усе поясню, – урвав його Терпант і, звертаючись до Ньємана, промовив: – Комісаре, ми вас слухаємо.

      Ця вся ситуція гнітила Ньємана. Він прагнув якомога швидше вийти звідси й узятися за розслідування – самому.

      – Капітане Барн, скільки у вас людей? – запитав він.

      – Вісім. Ні… Перепрошую, дев’ять.

      – Вони знають, як опитувати свідків, збирати докази, перекривати дороги?

      – Ну… Правду кажучи, це не зовсім те, чим ми…

      – А ви, капітане Вермон? Скільки людей у вас?

      Голос жандарма прогримів, наче почесний салют.

      – Двадцять. Усі досвідчені. Вони прочешуть територію довкола місця, де було знайдено труп і…

      – Чудово. Нехай ще опитають усіх, хто живе вздовж доріг, що ведуть до річки, а також навідаються на заправки, залізничні станції та будинки біля автобусних зупинок… Цей хлопчина, Кайюа, під час своїх походів інколи ночував у гірських пристановищах. Відшукайте їх усі й огляньте. Убивця міг напасти на свою жерву в одному з них.

      Ньєман обернувся до Барна.

      – Капітане, я хочу, щоб ви зібрали інформацію з усієї околиці. До полудня я хочу мати список волоцюг, злодіїв та інших покидьків у вашому департаменті. Перевірте всіх, хто нещодавно вийшов із в’язниці в радіусі трьохсот кілометрів.