Название | Крути 1918 |
---|---|
Автор произведения | Костянтин Тур-Коновалов |
Жанр | Историческая литература |
Серия | |
Издательство | Историческая литература |
Год выпуска | 2018 |
isbn | 978-617-12-5998-0, 978-617-12-5999-7, 978-617-12-5089-5 |
Півтора місяця тому, на початку жовтня, Одеса офіційно перейшла під владу Центральної Ради і влилася до складу Української Республіки. Проте на кожній вулиці, та ледь не в кожному дворі влада була «своя» – кожен одесит обирав її за власним смаком. І тому воював на смерть із сусідами, що мали інакші політичні погляди. В умовах війни всіх з усіма гайдамаки спробували запровадити в місті «свій лад». Вони захопили вокзал і намагалися взяти під контроль ввезення й вивезення товарів з Одеси. Періщили нагайками на перонах спекулянтів і хабарників, хоча насправді страждав звичайнісінький люд. Безсилля «влади», невдоволення нею, непокора тому, що вважалося владою у завжди вільному місті, – так можна описати ситуацію в Одесі. Щодня реєструвалися десятки нальотів, пограбувань і навіть до п’ятнадцяти вбивств, зокрема і з вочевидь політичних мотивів. Насправді їх було значно більше – адже влада змінювалася мало не щотижня, де вже тут мріяти про впорядковане діловодство…
Ясна річ, траплялися і курйози. Наприкінці жовтня двохтисячний натовп мешканців околиць, солдатів і кримінальників кинувся грабувати склади шампанського на Бугаївці. Усе почалося з того, що солдати-понтонери (їхні казарми розташовувалися поряд зі складами) влаштували підкоп до складів і почали жлуктити та розпродувати шампанське. Звістка про це блискавично облетіла місто. Натовп оточив склади. Загін солдатів-самокатників, що його терміново викликали для охорони, звісно, вмить налигався й розчахнув ворота навстіж. Міська влада терміново мобілізувала бронекулеметну команду, школу прапорщиків, три сотні гайдамаків і сотню козаків. Тільки така потужна сила змогла відігнати натовп від складів. На той час уже зникло близько чотирьохсот тисяч пляшок шампанського. Цього ж дня нетверезий натовп спробував узяти штурмом коньячний завод Шустова. Проте рота георгіївських кавалерів зробила декілька залпів і, поранивши кількох осіб, повернула нападників до тями. Певно, ці події вплинули на авторів такого дивного пароля.
Ґевал, замість слухняно піти геть, опустився на лавку поряд із сухорлявим паном. І той, незважаючи на власні слова, не заперечував такому сусідству. Навпаки, він цілком миролюбно глянув на ґевала, дістав із кишені піджака гроші – суму, судячи з розмірів пачки, чималу – і простягнув ґевалові.
– Зніміть печатку з пальця, пане хороший, – пробурмотів ґевал. – Коли б не відібрали, разом із рукою. Час такий… неспокійний.
– Нехай спробують, – усміхнувся сухорлявий пан. – І руку, і голову можуть втратити.
Ґевал недобре вищирився, але змовчав – він, вочевидь, мав іншу думку, проте ділитися нею зі співрозмовником не став.
– На рейді стоїть пароплав… Панове французи цікавляться…
– Певно, у них на вулицях тихо та любо. Ось і їдуть полоскотати нерви.