Крути 1918. Костянтин Тур-Коновалов

юнак… Мені здається, що кращого жениха для тебе годі й шукати.

      – Господи, мамо, та до чого тут «жених». Ми ж просто добрі приятелі, давні знайомі.

      – Проте я бачу його поведінку геть інакше. Квіти, подарунки, концерти… Так упадають за майбутньою дружиною.

      – Ма-а-амо! Але я ж заміж не збираюся. Та й не подобається він мені… так, як чоловік має подобатися.

      – Дитинко, – мати провела вузькою долонею по розкішному чорному волоссю донечки, заплетеному в широку вільну косу. – Звикнеш, то й полюбиш. Гадаю, Олександр докладе всіх зусиль, щоб завоювати твоє серденько.

      Софія збагнула, що матір переконати годі, й вирішила «зайти з флангу», якщо вже матінка заговорила про «завоювання» її, Софіїного, серця.

      – Матусю, але хіба у вас із батьком усе було так само?

      Очі матері зволожилися: біль утрати був іще такий свіжий.

      – Ну що ти, дитинко, я побачила батька й одразу закохалася. Та ще й як! І в голові паморочилося, скрізь він ввижався, тільки його голос і чула. У такому солодкому шалі мало не рік прожила, доки він наважився мені освідчитися. Виявилося потім, що він теж покохав мене, ледве побачив.

      – Матусю, ось і я так хочу, розумієш?! Не «серйозний юнак», не «сім’я його з вищого світу». Хочу, щоб голова обертом, щоб ніг під собою не чути!

      – Ох, дитинко… Розумію, але…

      – Отож облишмо поки що все, як є. Ну, а раптом я прокинуся одного чудового дня і зрозумію, що без Олександра мені світ не милий.

      – Дуже мені б цього хотілося, Софіє…

      – …а доти я просто буду твоєю веселою донечкою, радітиму прекрасному життю, дивовижному нашому місту й роздумуватиму над тим, як жити далі.

      Яворська-старша зітхнула – вдача дісталась доньці від батька: переконати її було неможливо, залишалося тільки сподіватися, що одного дня вона справді закохається в Олексу Савицького так, як він уже давно закоханий у неї.

      – Домовилися, донечко.

      Розділ 5. Три Універсали

      Андрій спітнів, хоча в аудиторії було доволі прохолодно. Правду кажучи, було просто холодно, але чорнило, звісно, ще не застигло. Замерзлий і втомлений, викладач вищої математики дивився на тих студентів, що залишилися, і прикидав, чи встигне він прийняти всі завдання до темряви, хоча годинник наполегливо показував тільки початок другої години. Андрія хилило на сон, і він сильно потер долонями обличчя.

      – Так, цей січень геть не схожий на торішній…

      Андрій, хоч як поспішав, на мить відволікся. Він був цілковито згоден з викладачем (гм, дивно) – січень вісімнадцятого геть не скидався на січень сімнадцятого. Хоча… І морози стояли міцні, і завдань було чимало – така вона, математика, цариця наук. Три довгі роки її вивчають, але й на четвертий (принаймні так у планах курсу записано) ще чимало залишиться. А втім…