Внутрішня історія. Серце – найважливіший орган нашого тіла. Йоганнес Гінріх фон Борстель

Нарешті до кімнати вбігає лікар-реаніматолог. Мій колега швидко пояснює йому стан справ, і тоді починається… Чоловіка дефібрилюють, тобто ми намагаємося сильними ударами струму відновити нормальний серцевий ритм. Одночасно вводимо в трахею трубку і здійснюємо штучну вентиляцію. Водночас пацієнт отримує купу різних медикаментів. Близько трьох годин намагаємося втримати його життя, але все марно. Мій перший виклик – невдача.

      Коли ми повернулися того вечора на пост, нас уже чекала зміна – нічні чергові. Машину їм передали мої колеги, а я, розбитий, пішов додому. Дорогою запитував себе: чи не припустився я помилки, чи можна було зробити більше? І взагалі, чи підходить мені ця робота? Чи зможу я витримати це – людей, що постійно вмирають?

      Прибувши додому, одразу ж узявся вивчати один за одним, мабуть, уже вдесяте, розділи всіх книжок свого зібрання, де була інформація про інфаркт, намагаючись знайти помилку. Відчуття такої невпевненості для мене цілком нове. Через деякий час таки переконуюся: ми не припустилися жодної помилки. На щастя чи на біду, я усвідомлюю, що і парамедики можуть урятувати не кожного.

      Корабель має крен

      Серце здорової людини завбільшки з кулак. Залежно від розміру тіла і його тренованості серце дорослого важить від 230 до 280 г і складається переважно з м’язових клітин, так званих кардіоміоцитів. Їх можна розділити на два типи, між якими – так само як і в лікарні – панує чітка субординація.

      Перший тип – це клітини робочої мускулатури, які безпосередньо здійснюють удар серця, коли напружуються. Хоч їх і більше, проте вони не можуть вийти з-під опіки клітин другого типу – клітин провідної системи серця. Вони формують і передають електричне збудження клітинам серцевого м’яза, тобто водночас задають такт. Їхня взаємодія нагадує барабанщика і веслярів на спортивному човні.

      Ці типи клітин відрізняються не лише своїми завданнями, а й виглядом. Генератори такту дещо більші та світліші, для них характерна благородна блідість, і вони із вражаючою рівномірністю (у стані спокою від 60 до 80 ударів за хвилину) дбають про стабільне биття. Принаймні поки здорові й функціонують.

      Серце, на відміну від інших органів, має дуже слабку здатність до регенерації. Порівняно з печінкою, яка оновлює свої клітини помітно швидко, чи легенями, які здійснюють це значно повільніше, наш насос пасе задніх. Протягом життя він замінює менше половини своїх клітин.

      Утім, щомиті в його розпорядженні достатньо кардіоміоцитів. Сам лише лівий шлуночок складається, за деякими підрахунками, з шести мільярдів таких клітин. Якщо кожну з них розглядати поодинці в мікроскоп упродовж півсекунди, то знадобиться майже два століття. Само собою, що на цей час треба забути про сон, їжу і навіть маленькі перерви. Вау! Стільки клітин! Це, звісно ж, породжує запитання: звідки в серця береться стільки енергії, що навіть у стані спокою воно рухає п’ять-шість літрів крові за хвилину? Відповідь проста: серце – самопостачальник.

      За мить після