Внутрішня історія. Серце – найважливіший орган нашого тіла. Йоганнес Гінріх фон Борстель

рогівки ока, зубну емаль, волосся, нігті та зовнішній шар шкіри. Для транспортування крові нам потрібна ціла система труб та каналів – судини. Вони ж є автобанами нашого тіла. Єдина відмінність полягає в тому, що всі наші артерії, вени та капіляри (найтонші розгалуження судин у тканинах) порівняно з автобанами Німеччини мають приблизно в десять разів більшу протяжність – щось біля 150 тисяч кілометрів.

      На відміну від труб нашої каналізаційної системи, судини до того ж значно еластичніші. Цілком логічно, адже завдяки цьому тіло може регулювати їхній діаметр. Це дає можливість забезпечувати певні органи чи системи то більшою, то меншою кількістю крові залежно від того, скільки поживних речовин та кисню вони на цей момент потребують. Тут діє принцип, чимось подібний до принципу керування двигуном автомобіля: що сильніше тиснеш на газ, то більше бензину впорскується в циліндри.

      У мить, коли ми пробігаємо коло на стадіоні, наші м’язи потребують кращого притоку крові, щоб задовольнити підвищену потребу в кисні. У цей час збільшується надходження крові й до шкіри, що дає тілу змогу віддати частину тепла на поверхню, яка завдяки потовиділенню стає вологою і прохолодною. Між іншим, наш організм компенсує це за рахунок зменшення припливу крові до кишечника. Час для перетравлювання їжі настане потім. Подібні процеси відбуваються і в легенях. Щойно наше тіло реєструє брак кисню в якійсь частині легені, там миттю скорочуються судини – де нічого взяти, сильний потік крові не потрібен.

      Усі ці процеси можуть відбуватися лише завдяки тому, що артерії та вени мають еластичну структуру. Хоча вони подібні за будовою, можна помітити й певні відмінності між ними. В обох видів судин стінки складаються з трьох шарів, причому внутрішній утворюють опорна тканина і так званий ендотелій. Клітини ендотелію покривають судину зсередини і слугують для тканини бар’єром, беручи також активну участь у регулюванні кровообігу. Вони – і внутрішнє оздоблення, і водночас грубоволокнисті шпалери судини, але виконують і багато інших функцій. Наприклад, вивільняють окис азоту, який відповідає за розширення судин серця чи скелетної мускулатури. Це відбувається, приміром, у моменти значного фізичного навантаження, коли до м’язів надходить більше крові без кисню.

      Середній шар м’язистий, точніше, складається з еластичних волокон та клітин гладкої мускулатури, які оперізують судину по всій довжині. Ці волокна взаємодіють із вегетативною, тобто не підпорядкованою нашій волі, нервовою системою і регулюють ширину просвіту напруженням або розслабленням мускулатури судини. Зрозуміло, що чим ширша судина, тим більше крові крізь неї проходить.

      Зовнішній шар судин складається з волокон сполучної тканини, які поєднують артерії й вени з прилеглими частинами тіла. Цей шар пронизують нерви, які керують гладкою мускулатурою судин. Однак і самі судини потребують кисню. Тож їх обвивають найменші судини, так звані Vasa vasorum, які забезпечують їх усім необхідним для роботи. Ці «судини для судин» теж розташовані у зовнішньому шарі.