Темний Світ. Рівновага. Марина и Сергей Дяченко

було ясно, що він од неї щось приховує.

      Вона була невисока, смаглява, чорноока; вона була Тінь і зараз, розпитуючи, тягла з хлопця життєві соки. А в мене, як на гріх, не було амулета.

      – Ці? – запитав Піпл, простеживши за моїм поглядом.

      Я кивнула. Застібка-змійка й далі надійно скріплювала мої губи.

      Не кажучи ні слова, він рушив до них. Підійшов і почав про щось розпитувати; брюнетка мимоволі підвела брови – здається, цей Піпл зумів її приголомшити. Вона захитала головою, навіть позадкувала; мій новий знайомий обійшов їх по колу, ніби принюхуючись, і повернувся до мене.

      – Вона не Тінь, – сказав заклопотано.

      – Як?!

      – А отак. Просто дівка. А хлопця піратять, і сильно.

      – «Піратять»… у сенсі?

      – Ну, я це так називаю. Як фільми скачують незаконно. Піратським чином. Так і його зараз скачують…

      – Скачують… з торентів чи що? Людину?!

      Він подивився на мене вже знайомим поглядом ученого верблюда, згори вниз:

      – Гриша сказав, ти з позавчорашнього дня в службі Доставки?

      – З учорашнього.

      Він зітхнув, мовляв, навчати новачків не наймався.

      – Тінь установила з жертвою контакт і викачує з неї життєві сили. Так зрозуміліше?

      – Як ти знаєш? Ти що, теж бачиш ці знаки, кров на лиці…

      Він помотав головою:

      – Ні. Я чую. Нюхом.

      Його ніздрі ледь сіпнулися:

      – У тебе друга група крові, парфуми Kenzo Flower By Winter Flowers, сьогодні ти була в басейні, їла піцу «Маргарита» і пиріжки з м’ясом.

      Я довго мовчала. Він доброзичливо чекав, поки я впораюся з черговим шоком.

      – Я тебе боюся, – вичавила я нарешті.

      – І марнуєш купу часу на непотрібні емоції, – повідомив Піпл. – А хлопцеві залишилося жити щонайбільше добу.

      – Жити?!

      – З нього качають час життя – конкретно так… За годину відбирається кілька років. Завтра вранці з хлопця буде труп.

      – А що ж нам робити?!

      Він подивився поблажливо.

* * *

      Міша і його подруга сіли в маршрутку. Я підняла руку, зупиняючи машину. Пригальмувала зелена «копійка»:

      – Дорогу покажеш?

      Піпл грубувато смикнув мене за лікоть, відтяг од машини й кивнув водієві, щоб їхав далі.

      – Ти чого? – я вирвала руку.

      – У цій машині вчора таке возили, що я й говорити не хочу, – сказав він уривчасто. – Он синя їде, спиняй її.

      Ми влізли в стару синю «Мазду». Піпл повів ніздрями, але промовчав. Водій їхав за маршруткою, ні про що не питаючи, – на щастя, рух був нешвидкий.

      – Тобі, мабуть, важко, – сказала я, забувши про застібку на губах.

      Він запитально звів брови.

      – Ну, з таким нюхом, – уточнила я.

      – Я звик.

      – «Парфумер» Зюскінда читав? – я була впевнена, що він зацікавиться, але він байдуже похитав головою:

      – Ні.

      – Хоч кіно дивився?

      Він посміхнувся:

      – Ти все-таки дуже багато базікаєш.

      Я ображено прикусила язика. У цю хвилину маршрутка,