Оголошено вбивство. Аґата Крісті

я їх закрию, – запропонувала Філіпа.

      – Ні, ні, моя люба. Твій робочий день уже закінчився.

      – Я це зроблю, тітко Леті, – зголосився Патрік.

      – Ні, ні, не треба, – енергійно заперечила міс Блеклок. – Минулого разу ти не зачинив двері на защіпку.

      – Я, я їх зачиню, люба Леті! – вигукнула міс Баннер. – Я залюбки зачиню їх. Лише запхаю ноги в калоші – але куди, до дідька, подівся мій джемпер?

      Проте міс Блеклок, усміхаючись, уже покинула кімнату.

      – Даремно ви набивалися, Банні, – сказав Патрік. – Тітка Леті надто практична й діловита й нічого нікому не дозволить зробити за себе. Вона воліє все робити сама.

      – Вона любить працювати, – сказала Джулія.

      – Але я щось не помітив, щоб ти поривалася їй допомогти, – сказав її брат.

      Джулія ліниво усміхнулася.

      – Ти сам щойно сказав, що тітка Леті воліє все робити сама, – нагадала йому вона. – А крім того, – і вона простягла перед собою свою струнку ногу в панчосі, – я вдягла сьогодні свої найкращі панчохи.

      – Смерть у шовкових панчохах! – проголосив Патрік.

      – Вони нейлонові, а не шовкові, йолопе.

      – Я б не сказав, що ця назва звучить гарніше.

      – Чи хтось мені пояснить, – вигукнула Філіпа плаксивим голосом, – чому тут стільки балаканини про смерть?

      Усі заговорили разом, щоб їй це пояснити, але ніхто не міг знайти й показати їй «Газету», бо Міці віднесла її на кухню.

      Міс Блеклок повернулася через кілька хвилин.

      – Справу зроблено, – весело сказала вона й подивилася на годинник. – Двадцять шоста хвилина. Зараз почнуть приходити люди – або я зовсім не розумію своїх сусідів.

      – А я зовсім не бачу, чому хтось повинен прийти, – сказала Філіпа зі спантеличеним виглядом.

      – Справді, моя люба?… Мабуть, ти й справді не бачиш. Але більшість людей набагато допитливіші, ніж ти.

      – Філіпа з такою байдужістю ставиться до життя, ніби воно зовсім її не цікавить, – сказала Джулія з досить зловтішною іронією в голосі.

      Філіпа нічого не відповіла.

      Міс Блеклок оглянула вітальню. Міці поставила пляшку з хересом і три тарелі з оливками, сирними паличками та дрібним печивом на стіл, що стояв посеред кімнати.

      – Я б тебе попросила перенести цю тацю – або навіть переставити стіл, якщо ти нічого не маєш проти – у віконну нішу іншої кімнати, мій любий Патріку. Зрештою, я не влаштовую сьогодні вечірку! Я нікого не запрошувала. І мені не хотілося б показувати з усією очевидністю, що я чекаю сьогодні гостей.

      – Ви хочете, тітко Леті, замаскувати свою гостру проникливість?

      – Ти правильно мене зрозумів, любий хлопче. Дякую тобі.

      – А зараз ми можемо розіграти спокійну домашню вечірку й прикинутися дуже здивованими, коли хтось з’явиться.

      Міс Блеклок узяла пляшку з хересом. Вона подивилася на неї із сумнівом у погляді.

      Патрік спробував заспокоїти її.

      – Там ще хересу не менш як півпляшки. Цього має вистачити.

      – О,