Оголошено вбивство. Аґата Крісті

видзвонив чверть, потім півгодини. Коли остання нота завмерла, світло погасло.

      ІV

      Захоплені вигуки й радісні зойки жінок залунали в темряві.

      – Починається! – крикнула місіс Гармон у радісному екстазі.

      – Ой, не треба, не хочу! – пролунав голос Дори Баннер.

      Інші голоси вигукували:

      – Який жах!

      – У мене мороз пішов поза шкірою!

      – Арчі, де ти?

      – Що мені робити?

      – Ой, пробачте, моя люба, я, здається, наступила вам на ногу!

      І тут із грюкотом розчинилися двері. Потужний промінь від ліхтаря ковзнув по вітальні. Хрипкий чоловічий голос із носовим призвуком, що нагадав усім про приємні вечори, проведені в кінотеатрах, голосно звелів, звертаючись до товариства:

      – Руки вгору!

      – Усім руки вгору, ви чули, що я сказав? – знову прогавкав чоловічий голос.

      Опановані радісним захватом, усі присутні підняли руки над головою.

      – Як чудово! – пропищав жіночий голос. – Я умліваю від щастя!

      А тоді несподівано заговорив револьвер. Два постріли і свист двох куль розтрощили атмосферу радісного піднесення, що панувала в кімнаті. Гра вже не була грою. Хтось жалібно зойкнув…

      Постать у дверях несподівано обернулася й ніби на мить завагалася. Гримнув третій постріл, чоловік зігнувся й упав на підлогу. Ліхтар випав із його рук і погас.

      У вітальні знову запанувала темрява. А двері, як і завжди, коли були відчинені й нічим не підперті, з тихим вікторіанським зойком заскрипіли, повільно обернулися на завісах і клацнули, зачинившись на клямку.

      V

      У вітальні почалося стовпотворіння й залунали безладні вигуки:

      – Світло! Увімкніть світло!

      – Де вимикач? Невже ніхто не може його знайти?

      – У кого є запальничка?

      – Ой, мені це не до вподоби, мені це не до вподоби!

      – То були справжні постріли!

      – Він стріляв зі справжнього револьвера!

      – То був грабіжник?

      – Ой, Арчі, виведи мене звідси!

      – Невже ні в кого нема запальнички?

      І тут майже водночас клацнули дві запальнички – й загорілися два маленькі вогники. Усі заблимали очима і втупилися одне в одного. Одне приголомшене обличчя вдивлялося в інше приголомшене обличчя. Міс Блеклок стояла, прихилившись до стіни під аркою, затуливши обличчя долонями. Щось темне просочувалося між її пальцями і скапувало вниз; роздивитися більше в такому тьмяному світлі було неможливо.

      Полковник Істербрук прочистив горло й узяв ініціативу на себе.

      – Спробуй натиснути на вимикач, Светенгеме, – наказав він.

      Едмунд, що стояв біля дверей, слухняно клацнув вимикачем, угору й униз.

      – Або на станції аварія, або пробки перегоріли, – сказав полковник. – Але хто там горлає?

      Жіночий зойк лунав, не уриваючись, десь за зачиненими дверима. Він усе наростав, супроводжуваний тепер