Оголошено вбивство. Аґата Крісті

був старий Скримґур. Якось один чоловік зайшов до його церкви й побачив, що він вихилився з казальниці й палко проповідує, звертаючись до кількох денних прибиральниць. Він погрожував їм пальцем і казав: «Я знаю ваші чорні думки. Ви думаєте, що великий Ахашверош, про якого згадується у Святому Письмі, це Артаксеркс Другий. Але він не був Артаксерксом Другим! – І святий отець докінчив неймовірно врочистим і переможним тоном: – Він був Артаксерксом Третім!»

      Джуліан Гармон ніколи не вважав цю історію дуже кумедною, але вона завжди смішила й розвеселяла Пампушку.

      У кімнаті пролунав її дзвінкий сміх.

      – Ото старий чудій! – вигукнула вона. – Я думаю, і ти колись станеш таким, Джуліане.

      Вигляд у Джуліана був доволі збентежений.

      – Знаю, – смиренно погодився він. – Я відчуваю, що мені далеко не завжди щастить ясно і просто пояснити людям той чи інший текст зі Святого Письма.

      – Я б на твоєму місці не тривожилася, – сказала Пампушка, підводячись і збираючи використаний посуд на тацю. – Місіс Бат сказала мені вчора, що Бат, який ніколи не ходив до церкви і здобув славу місцевого атеїста, тепер щонеділі приходить послухати твою проповідь.

      Вона провадила, з великою точністю зображуючи досконало витончений голос місіс Бат:

      – Лише вчора, мем, Бат сказав у розмові з містером Тімкінсом із Літл-Ворсдейла, що ми маємо справжнє вогнище культури тут, у Чипінґ-Клеґорні. Ти, мовляв, не містер Ґос, який у Літл-Ворсдейлі промовляє до своїх парафіян так, ніби перед ним неодуковані діти. Зате ми маємо змогу прилучитися до справжньої культури – саме так висловився містер Бат. В особі нашого вікарія ми маємо високоосвіченого джентльмена, який здобув освіту в Оксфорді, а не в Мілчестері, і він щедро ділиться з нами скарбами своїх знань. Він розповідає нам усе, що йому відомо про римлян і греків, а також про вавилонян та ассирійців. І навіть свого кота, сказав Бат, наш вікарій назвав ім’ям одного з ассирійських царів. Отож, ти здобув тут уже чималу славу, – з тріумфальною радістю закінчила свою промову Пампушка. – О Господи, мені слід поквапитися зі своєю роботою, бо я ніколи її не закінчу. Ходімо зі мною, Тиглат-Паласаре, я дам тобі кістки від оселедця.

      Відчинивши двері і вправно притримуючи їх ногою, вона проскочила крізь них із навантаженою тацею, голосно наспівуючи не вельми мелодійним голосом свою власну версію відомої спортивної пісні:

      День чудовий – для когось останній,

      Линуть пахощі квітів весняних,

      І нам буде весело тут…

      Брязкіт посуду, вивантаженого у зливальницю, заглушив наступні слова, та коли превелебний Джуліан Гармон виходив із дому, він почув останній тріумфальний рядок:

      Бо сьогодні когось уб’ють!

      Розділ другий

      Сніданок у «Літл-Педоксі»

      І

      У «Літл-Педоксі» також снідали.

      Міс Блеклок, жінка років шістдесяти, власниця будинку, сиділа за столом на чільному місці. На ній був простий сільський костюм