Оголошено вбивство. Аґата Крісті

відчинилися, і головний констебль підвів голову.

      – Заходьте, Генрі, – сказав він. – Ми тут маємо дещо таке, що виходить за межі звичайного.

      Сер Генрі Клітерінґ, колишній комісар Скотленд-Ярду, увійшов зі злегка піднятими бровами. Це був високий літній чоловік вельми прикметної зовнішності.

      – Ця подія може здатися незвичайною навіть для такого пересиченого детектива, як ви, – провадив Райдсдейл.

      – Я ніколи не був пересиченим, – обурено заперечив сер Генрі.

      – Останній винахід наших злочинців, – сказав Райдсдейл, – це опублікувати в газеті оголошення про вбивство, яке вони наготувалися вчинити.

      – «Норт-Бенгем Ньюс енд Чипінґ-Клеґорн Ґазет», – промовив сер Генрі. – Вельми солідне джерело інформації. – Він прочитав кілька рядків, на які показав йому палець Кредока. – Атож, справді щось незвичайне.

      – Є якісь відомості про те, хто опублікував це оголошення? – запитав Райдсдейл.

      – Судячи з опису, сер, його приніс до газети сам Руді Шерц – у середу.

      – І ніхто його не перечитав? Людині, що прийняла оголошення, воно не здалося дивним?

      – Хвороблива білявка, що приймає оголошення, як мені здалося, неспроможна мислити, сер. Вона просто порахувала слова й узяла гроші.

      – А навіщо він усе це вигадав? – запитав сер Генрі.

      – Певно, хотів зібрати докупи якнайбільше цікавих, – припустив Райдсдейл. – Щоб усі вони зібралися в певний час і в певному місці, де він примусить їх підняти руки вгору й швиденько очистить їхні сумочки та кишені від зайвих грошей і коштовностей. Цій ідеї не можна відмовити в оригінальності.

      – А що то за місце таке – Чипінґ-Клеґорн? – поцікавився сер Генрі.

      – Велике мальовниче село. Воно розкинулося на кілька миль. Крамниця різника, крамниця пекаря, бакалійна крамниця і добрий антикварний магазинчик, дві чайні. Прегарне місце. Там налагоджено обслуговування автотуристів. Багато гарних котеджів, де раніше жили фермери, а тепер здебільшого мешкають старі панни та родини відставних військових. Чимало будівель споруджено ще у вікторіанські часи.

      – Я знаю такі місця, – сказав сер Генрі. – Приємні старі кицьки та відставні полковники. Звичайно ж, якщо вони прочитали те оголошення, то всі прийшли о пів на сьому, винюхуючи, що там може статися. Як би мені хотілося, щоб і моя стара кицька була там присутня. З якою охотою вона б увігнала свої ще досить гострі зуби в ту незвичайну подію. Така історія могла б відбутися і на її вулиці.

      – А хто вона, ваша стара кицька, Генрі? Ваша тітка?

      – Ні, – зітхнув сер Генрі. – Вона мені не родичка. – І додав із глибокою шанобливістю в голосі: – Вона лише найкращий детектив із будь-коли створених Богом. Природний геній, вирощений на придатному ґрунті.

      Він обернувся до Кредока.

      – Не стався зневажливо до старих кицьок, які живуть у тому селі, мій хлопче, – сказав він. – Якщо справа справді виявиться дуже заплутаною, – а я не думаю, що так буде, – пам’ятай про те, що стара незаміжня