Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

жахливо, що ти краще підеш на дно разом із кораблем, ніж визнаєш, що в ньому є пробоїна.

      – Не думаю, що це правда.

      – І так, я вважаю, що ти депресуєш.

      – Це, мабуть, мононуклеоз.

      – Ти втомився писати телевізійне шоу, яке навіть не твоє і яке обожнюють усі, крім тебе.

      – Не всі його обожнюють.

      – Ну, ти – точно ні.

      – Воно мені подобається.

      – І ти ненавидиш, що тобі тільки подобається те, що ти робиш.

      – Я не знаю.

      – Знаєш, – відповіла вона. – Ти знаєш, що всередині тебе є щось – книжка, шоу чи фільм, будь-що. Якби тільки йому можна було дати вихід… Усі жертви, на які тобі здається, що ти пішов, не здавались би тобі більше жертвами.

      – Я не думаю, що мені довелося йти на…

      – Бачиш, як ти перекрутив усе? Я сказала: «Усі жертви, на які тобі здається, що ти пішов», а ти сказав: «Довелося піти». Бачиш різницю?

      – Господи, тобі треба розвісити ліцензії на стінах, диванчик і проводити сеанси терапії.

      – Я не жартую.

      – Я знаю.

      – І ти втомився вдавати, що щасливий у шлюбі…

      – Джуліє.

      – …і ти ненавидиш те, що тобі лише подобаються найважливіші стосунки в твоєму житті.

      Джейкоб часто ображався на дружину, інколи навіть ненавидів її, але ще ніколи не було випадку, коли йому хотілося зробити їй боляче.

      – Це неправда, – сказав він.

      – Ти занадто добрий чи наляканий, щоб це визнати, але це правда.

      – Неправда.

      – І ти втомився бути татом і сином.

      – Навіщо ти намагаєшся зробити мені боляче?

      – Я нічого не намагаюся зробити. І є речі гірші, ніж зробити одне одному боляче.

      Вона поскладала численні засоби для боротьби з віком і смертю на поличку та сказала:

      – Пішли спати.

      Пішли спати. Ці два слова відрізняють шлюб від будь-якого іншого виду стосунків. Ми не знайдемо способу порозумітися, але пішли спати. Не тому, що хочемо, а тому, що мусимо. Ми ненавидимо одне одного зараз, але пішли до ліжка. Це єдине, що в нас є. Давай ляжемо по різні боки, але боки одного ліжка. Давай втікати кожен у власні думки, але разом. Скільки розмов закінчилися цими словами? Скільки сварок?

      Інколи вони йшли до ліжка та робили ще одну спробу, тепер вже горизонтальну, вирішити проблему. Іноді піти до ліжка могло допомогти з тим, чого неможливо було досягти в безмежно великій кімнаті. Інтимність близькості під однією ковдрою та два вогні випромінювали спільне тепло, але в той же час не давали можливості бачити одне одного. Вигляд стелі та думки, на які наштовхують стелі. А можливо, вся справа була в задній частині мозку, куди приливає кров, де розміщується доля, що відповідає за великодушність.

      Інколи вони йшли до ліжка та лягали по різні боки, і кожен хотів би, щоб воно було величезним, і кожен сам по собі бажав, щоб усе це зникло, при цьому їхній мозок був не надто чіпкий, щоб вловити, що означало «це». Це – ця ніч? Цей шлюб? Це – суцільна плутанина їхнього сімейного життя? Вони йшли до ліжка разом не тому, що в них не було вибору – kein briere iz oich a breire, як сказав би рабин на похороні за три тижні – не мати вибору – це також вибір.