Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

мені не було б сорочки.

      – Що?

      – Я б не пропітнів у сорочці, бо на мені б її не було.

      – А це до біса образливо зараз було.

      – Перестань тиснути на мене.

      – Ти серйозно? Ні, не може бути. – Вона повернула ручку крана, щоб пустити воду, хоча сама не знала, для чого зробила це. – І ти думаєш, ти єдиний, хто хоче діяти бездумно?

      – Хочеш завести коханця?

      – Я хочу, щоб все полетіло під три чорти.

      – Я тобі не зрадив і не дозволю, щоб усе полетіло під три чорти.

      – Я сьогодні бачила Марка. Вони з Дженніфер розлучаються.

      – Чудово. Чи жахливо. Що я маю сказати?

      – І Марк зі мною фліртував.

      – Що ти робиш?

      – Я так довго тебе вберігала від усього. Піклувалася про твою жалюгідну вразливість неопереного пташеняти. Замовчувала невинні дрібниці, через які ти й не мав би права засмучуватися, але які б тебе зламали. Ти думаєш, у мене ніколи не було фантазій? Чи ти думаєш, що щоразу, коли я мастурбую, я уявляю тебе? Чи не так?

      – Ця розмова веде в нікуди.

      – Чи хотіла якась частина в мені трахнути Марка сьогодні? Так. Власне кажучи, кожна частина мене, яка перебуває нижче голови. Але я цього не зробила, бо не змогла б, бо я – не ти…

      – Я нікого не трахав, Джуліє.

      – …але я хотіла.

      Джейкоб удруге підвищив голос під час цієї розмови:

      – Чорт забирай, та що це за сморід?!

      – Твоя собака вкотре насрала в будинку.

      – Моя собака?

      – Так, твоя собака, яку ти притяг у дім, попри те що ми домовилися цього не робити.

      – Діти хотіли собаку.

      – Діти хочуть, щоб їм поставили крапельниці з розплавленим морозивом «Chunky Monkey» та помістили їхній мозок у чани зі спермою Стіва Джобса. Бути хорошим батьком і виконувати будь-яку забаганку своїх дітей – це не одне й те ж.

      – Вони сумували через щось.

      – Кожен через щось сумує. Перестань винуватити дітей, Джейкобе. Ти просто хотів показати себе героєм, а мене виставити злодійкою.

      – Це не чесно.

      – Так, навіть дуже далеко від того. Ти привів у дім собаку, коли ми домовилися, що взяти її було б помилкою. Але ти виявляєшся супергероєм, а я – суперзлодійкою, і тепер у вітальні постійно лежать смердючі кавалки.

      – А тобі не приходило в голову прибрати?

      – Ні, так само як і тобі не приходило в голову, що варто привчити цю істоту не гидити в будинку.

      – Пса. Привчити пса. І бідолаха не може нічого з цим зробити. Він…

      – Чи вигулювати його, чи водити до лікаря, чи прати його матрац, чи не забувати давати йому ліки від сердечних гельмінтів, чи оглядати його на предмет кліщів, чи купувати корм, чи годувати його. Я прибираю за ним лайно кожен Божий день. Двічі на день чи й більше. Господи, Джейкобе, я ненавиджу собак і ненавиджу цю собаку, і не хотіла й не хочу її, однак якби не я, цей пес вже давно б здох.

      – Він розуміє, коли ти це кажеш.

      – А от ти щось ні. Твоя собака…

      – Наша собака.

      – …розумніша