Пташиний спів. Себастьян Фолкс

захвилювався, спостерігаючи за руйнуванням, спричиненим цим раптовим шторомом. Він відчував, що треба зберегти рішучість Ізабель, але це було неможливо із повним занепадом духу Азера.

      Азер бурмотів:

      – Стерво… твій батько казав, та я не слухав… у моєму власному домі! Як же тепер мої діти? Що з ними буде? Стерво…

      – Послухай, – Стівен швидко обійшов стіл і узяв його за плечі. – Чого іще ти міг чекати від жінки, з якою так поводився? Ти думав, що вона завжди буде принижуватися заради твого задоволення і мовчки сидіти за столом, чекаючи, поки ти її будеш бити?

      Азер оживився:

      – Що ти йому наговорила?

      – Не має значення, що вона мені сказала. У цьому будинку все чути. Як ти можеш тут сидіти та лаяти її після всього, що ти вчинив? У цієї жінки є власне життя і власні почуття. Дивись, що ти з нею зробив. Дивись, що ти наробив! – тут він зі злістю штовхнув Азера на стільці.

      Злість Стівена немов надихнула Азера. Він встав і промовив:

      – Ти за годину зникнеш з мого дому. І якщо в тебе є хоч якийсь розум, то ніколи більше не потрапиш мені на очі.

      – Звичайно, я зникну, – відповів Стівен. – Але твоя дружина іде зі мною. Ізабель?

      – Я не хочу цього, – Ізабель хитала головою. Слова злітали з язика як є – необдумані, в усій чистоті відчуттів. – Я не знаю, що робити і як поводитися. Я могла би бути щасливою у найпростішому сенсі цього слова – в сім’ї, як будь-яка жінка, без усього цього, завданого мною, болю. Та я не буду слухати і тебе теж. Чому я маю слухати тебе? Звідки мені знати, що ти мене кохаєш, Стівене? Звідки? – її голос став низьким, як тоді, коли Стівен уперше її побачив. Цей звук музикою вливався йому до вух: він просив, він був слабкий, але в ньому відчувалась особлива сила. – Тобі, Рене, я також не можу довіряти. Ти не дав мені жодної причини добре до тебе ставитися.

      Обидва чоловіки мовчки на неї дивилися. Стівен вірив у силу почуттів між ними і був упевнений, що зможе її переконати. Ізабель продовжила:

      – До цієї ситуації ніхто не міг бути готовий. Мені не допомогло нічого, чому навчила мене віра, сім’я, та нічого, до чого дійшла я сама. Але ти не будеш виставляти мене якоюсь повією, Рене. Я просто налякана жінка, і все. Не зрадниця, не розпусниця, ні хтось там іще. Я така ж людина, якою й була, просто ти ніколи не цікавився цією людиною.

      – Пробач мені, я…

      – Я пробачаю тобі. Я пробачаю тобі усе те зло, що ти мені завдав, і прошу тебе пробачити мені весь той біль, який я завдала тобі. Я іду наверх складати речі.

      Вона вийшла з кімнати під шерхіт спідниці, лишивши по собі ледь відчутний аромат троянд.

      – Ти ідеш з ним! – закричав Азер їй у спину. – Прямо до пекла!

      Стівен повернувся і теж вийшов, досі намагаючись вгамувати тріумф у серці.

      У валізі Ізабель поклала на купку одягу фотокартку Жанни у рамці. На секунду вона зупинилася, подумала і поклала туди ж сімейну фотокартку з батьками: усі були святково вдягнуті; Матильда, темноволоса жінка, стояла справа від батька; Ізабель, світловолоса дівчинка, – зліва від