Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

змальованою картиною, я дозволила їй тримати мої руки у своїх міцних долонях і не заперечувала.

      Я ніколи не розповіла матері про те, що сталося між мною та її світлістю матір’ю короля. Вона підняла брову, здивована моєю стриманістю, але далі мене не розпитувала.

      – Принаймні вона не сказала нічого про те, що змінила свою думку стосовно ваших заручин?

      – Навпаки вона запевнила мене, що ми одружимося. Усе відбудеться так, як і було задумано. Вона пообіцяла бути моїм другом.

      Мати приховала посмішку.

      – Яка вона добра. – Це все, що вона сказала.

      – Їй можна подякувати.

      Тож ми тепер чекали з певною вірою в успіх запрошення на коронацію, сподіваючись, що нам дозволять користуватися королівським гардеробом, де ми зможемо вибрати собі сукні. Сесилія мріяла, що знайде там собі новий одяг і ми всі здобудемо шанс показатися у світі як ще п’ять принцес із династії Йорк. Лише коли Генрих скасував парламентський акт, який називав нас бастардами, а шлюб наших батьків двошлюбним обманом, ми змогли вдягти свої горностаєві мантії та корони. Коронація Генриха мала стати нашим першим шансом знову з’явитися у світі після смерті Ричарда в наших справжніх кольорах як принцесам династії Йорк.

      Я була переконана, що ми візьмемо участь у його коронації; але нас досі не запросили. Я не сумнівалася в тому, що він захоче, аби його майбутня дружина побачила, як йому одягають корону на голову й дають у руку скіпетр. Навіть якщо йому нецікаво побачити мене, хіба він не захоче продемонструвати свою перемогу перед нами, колишньою королівською родиною? Не випадало сумніватися, що він захоче, аби я побачила його у хвилину його найбільшої слави.

      Я почувала себе радше зануреною в сон принцесою з відомої казки, аніж жінкою, яку пообіцяли одружити з новим королем Англії. Я можу жити в королівському палаці й спати в одній з найкращих кімнат, мене можуть обслуговувати чемно, але не згинаючи колін, як то належить згинати їх перед королівською родиною. Ось так я й жила тут, спокійно, без придворних, без звичного натовпу підлесників, друзів та прохачів, не бачачи короля: принцеса без корони, наречена без нареченого й без дати, призначеної для укладення її шлюбу.

      Бог знає, що колись мене вже називали нареченою Генриха.

      Коли він жив у вигнанні як претендент на трон, то заприсягнувся в Реннському соборі, що він король Англії, а я його наречена. Але це було, звичайно, тоді, коли він збирав військо для вторгнення до Англії, розпачливо потребуючи підтримки від дому Йорків і всіх наших прихильників. Тепер, коли він виграв битву й відіслав військо геть, він, мабуть, хоче бути вільним від своєї обіцянки, як від зброї, яка тоді була йому потрібна, а тепер – ні.

      Моя мати подбала про те, щоб ми роздобули собі нові сукні. Усі п’ять принцес із родини Йорків одяглися розкішно. Але ми не мали куди піти, й ніхто нас не бачив, і до нас зверталися не ваша милість як до принцес, а моя леді як до дочок з незаконного шлюбу, й моя мати була не вдова-королева, а вдова якогось провінційного сквайра.