Салимове Лігво. Стивен Кинг

був забув заплатити тобі за ту роботу в Бреннана минулого місяця. Ти мусив би нагадувати мені про такі речі, Генку. Сам знаєш, який я забудько.

      – Але ж ти вже тоді…

      – Та ну, – перебив його Ларрі. – Ти можеш отак сидіти тут, розповідати мені щось, а завтра вранці я вже нічогісінько з цього не згадаю. Хіба не гідне жалю таке життя?

      – Йо, – прошепотів Генк.

      Рука Генка з тремтінням потягнулася по гроші; вхопила і запхала їх до нагрудної кишені його джинсової куртки, немов прагнучи швидше позбутися дотику до них. Він підхопився з такою незграбною квапливістю, що ледве не перекинув стілець.

      – Слухай, Ларрі, мені треба йти. Я… я не… Мені треба йти.

      – Забери пляшку, – запропонував Ларрі, але Генк уже виходив за двері. Він не затримався.

      Ларрі сів знову. Налив собі випити. Рука в нього так і не тремтіла. Йому не повернувся намір зачинити контору. Він налив собі ще чарку, а потім ще одну. Він думав про угоди з дияволом. І зрештою задзвонив телефон. Він узяв слухавку. Послухав.

      – Справу залагоджено,– сказав Ларрі Кроккет.

      Він послухав. Поклав слухавку. Знову налив собі чарку.

7

      На світанку наступного ранку Генк Пітерз прокинувся зі сну, де велетенські пацюки виповзали з розкритої могили; могили, яка в собі вміщала зелене, гниюче тіло Х’юбі Марстена з обстріпаним уривком манільського канату, пов’язаним у нього на шиї. Пітерз лежав, спершись на лікті, і важко дихав, голий тулуб блищав від поту, а коли його торкнулась дружина, він уголос скрикнув.

8

      Агропродуктова крамниця Мілта Кроссена розташувалася на куті, який утворювало перехрестя Джойнтер-авеню та Залізничної вулиці, тож, коли дощило і безлюднів парк, туди сходилися більшість міських старих балабонів. Протягом довгих зим вони були щоденною приналежністю крамниці.

      Коли «паккардом» 39-го – чи то була модель 40-го року?[92] – під’їхав Стрейкер, надворі просто висіла делікатна мжичка, а Мілт із Петом Міддлером вели мляву дискусію про те, коли втекла з дому Джуді, дочка Фредді Оверлока, у 1957 чи 1958-му? Обидва погоджувалися, що втекла вона з тим продавцем «Салатмастерів»[93] з Ярмута, також обидва погоджувалися, що ні той, ні вона не варті були й дірки, просцяної в снігу, але поза цим дійти згоди не могли.

      Балачка враз припинилася, коли ввійшов Стрейкер.

      Він озирнув їх – Мілта і Пета Міддлера, Джо Крейна, Вінні Апшо і Клайда Корліса – і без жодного гумору посміхнувся.

      – Доброго дня, джентльмени, – промовив він.

      Мілт підвівся, ледь не церемонно розправляючи на собі фартух:

      – Вам допомогти?

      – Дуже добре,– сказав Стрейкер. – Приділіть, будь ласка, вашу увагу цій м’ясній вітрині.

      Він купив шинки, дюжину шматків добірної яловичини, доволі фаршу і фунт телячої печінки. До цього він додав дещо з бакалії – борошно, цукор, квасолю – і кілька буханок свіжого хліба.

      Скуплявся він у цілковитій тиші. Тутешні завсідники сиділи довкола великої печі «Перлина Кінео»

92

«Packard» (1899–1958) – компанія, яка у 1920-30-х роках випускала легкові автомобілі класу люкс різноманітних моделей.

93

«Saladmaster» – заснована 1946 р. в Техасі компанія, яка уславилася своїм кухонним комбайном «Saladmaster Machine», а в 1950-х першою вивела на американський ринок посуд з нержавіючої сталі.