Історія втечі та повернення. Элена Ферранте

приналежність до групи узаконює їхню присутність у цьому гармидері. Так, їх приваблювала атмосфера хаосу, але цей досвід був для них стерпний тільки за умови, що вони не розлучаться, немов вони домовилися заздалегідь, десь у безпечному місці, що коли піде звідси одна, то за нею підуть усі. Інші ж дівчата, поодинці або щонайбільше парами, втиралися у чоловічі ряди, хизувалися викличним панібратством, весело нехтували потребою триматися на безпечній дистанції. І вони здавалися мені тут найщасливішими, найагресивнішими, найбільш упевненими у собі.

      Я відчула, що я не така, як вони, що мене тут бути не повинно, що я не маю права кричати, як вони, не повинна занурюватися у ці випари і запахи, які тепер нагадували мені запахи й випари тіла Антоніо, його подих, коли ми притискалися одне до одного на ставках. Моє життя було таким убогим, я світу білого не бачила за навчанням. У кіно я майже не ходила. Ніколи не купувала платівок, хоч про це мріяла. Я не фанатіла від співаків, не бігала по концертах, не колекціонувала автографів, ніколи не напивалася, кохалася мало, та й то крадькома, у страху й збентеженні. А ось ці дівчата, хай там як, зростали у кращих умовах, тому, на відміну від мене, були готові до теперішніх перемін. Свою присутність тут, у цій атмосфері, вони вважали не деградацією, а слушним і необхідним вибором. Тепер і в мене є трохи грошей, подумала я, і, певно, зароблю ще, тож зможу надолужити дещо з того, що пройшло повз мене. А може, й ні, я була занадто освічена, занадто наївна, занадто звикла тримати себе в руках й остуджувати полум’я життя, нагромаджуючи ідеї та факти, я ось-ось мала вийти заміж й остаточно зайняти своє місце у світі – одне слово, я безнадійно застрягла в тому укладі життя, який тут здавався вже віджилим. Ця остання думка злякала мене. «Геть звідси, геть негайно, – сказала я собі, – тут кожен жест і кожне слово принижують усе те, чого я досягла». Але натомість я прослизнула вглиб переповненої зали.

      Мене відразу вразила дуже гарна дівчина, з делікатними рисами обличчя і довгим смоляно-чорним волоссям, що спадало їй на плечі; вона була явно молодша від мене. Я не могла відірвати від неї очей. Вона стояла посеред вельми войовничого гуртка молоді, а за спиною в неї, мов особистий охоронець, стовбичив смаглявий чоловік років тридцяти і курив сигару. Крім вроди, у цьому натовпі її вирізняло ще й те, що на руках вона тримала кількамісячне немовля, яке годувала грудьми, водночас уважно стежачи за конфліктом, що саме розпалювався, й іноді теж щось вигукуючи. Дитя, блакитний згорточок з голими рожевими ноженятами, раз у раз випускало з рота пипку грудей, але дівчина не ховала цицьку в ліфчик, а так і стояла, насуплена й розхристана, у білій розстебнутій блузці, з набухлими грудьми і розтуленими вустами, аж поки не усвідомлювала, що хлопчик більше не смокче, і тоді неуважним рухом знов прикладала його до грудей.

      Вид цієї дівчини викликав у мене занепокоєння. Посеред галасливої, задимленої авдиторії вона мала вигляд цілковито нетипової ікони материнства. Вона була молодша від мене,