Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко

він відбивав нападки піра.[22]

      – Де ти ховаєш мішок із своїми жартами і влучними слівцями? – запитували вони у Кеміне. – Ми б хотіли його вкрасти.

      – Вам доведеться вкрасти мого кожуха, – розсміявся поет. – Усе діло в ньому. У кожному шві – жарт, під кожною латкою – дотеп.

      Усе життя Кеміне проходив в одному й тому самому кожусі. Він був старий – латка на латці.

      Якось навколо нього зібралася молодь. Один хлопець запитав:

      – Молла[23] Кеміне, коли було пошито вашого кожуха?

      – Юні друзі, – відповів поет, – не задавайте мені таких важких запитань. Мій кожух створювався не один рік. Ось ця латка, наприклад, була пришита п'ять років тому, а он та – десять. Наступного разу показуйте яка саме частина кожуха вас цікавить.

* * *

      Вейс-баба

      Вейс-баба (Вейсель-кара) у туркменів покровитель розведення верблюдів. Він посилає героєві крилатого нара – казкового одногорбого верблюда, який швидко доставляє його до потрібного місця. Чудесний нар (арабське «джелмай») зустрічається і в епосі, наприклад, у «Книзі мого діда Коркута»: «Щоб врятувати своє життя, він вирішив змінити місце свого проживання. Для цього він сідає на крилатого нара й їде на один край світу: там – далеко, смерть не знайде його, думає Хорхут».

* * *Верблюденя

      Похитьки, без нагляду, неспішно,

      Кланяючись кожному ростку,

      Верблюденя – іще мале, потішне —

      Човником рудим снує в піску.

      Повз круті барханів каруселі

      Змалечку без нянечки, а втім —

      І куди воно піде з пустелі,

      Як йому пустеля – рідний дім!

Аґаґельди Алланазаров* * *Пилюка в очі – тактикаЮрій Ботяков

      Ще сто років тому туркмени були грозою Середнього Сходу.

      У середині XIX ст. для жителів прикордонних районів Ірану, населення Хівинського ханства, стихійним лихом була звістка про аламан – воєнний набіг з боку Каракумів. Туркмени, які здавна освоїли простори великої пустелі, користувалися заслуженою славою прекрасних кіннотників: не випадково правителі Ірану й Афганістану, еміри Бухари і хівинські хани намагалися залучити на службу своїх неспокійних сусідів: туркменська кіннота була найбоєздатнішою частиною їхніх військ.

      Війна в пісках вимагала особливого уміння і навичок. Інколи найвідповідальнішою частиною військової операції було пройти через море барханів і залишитися при цьому непомітним для супротивника. Вода – ось що вирішувало успіх війни в пустелі. Кількість глибоких колодязів з необхідним запасом чистої питної води була обмежена, до того ж вони були добре всім відомі. А тільки вони й могли швидко напоїти тварин і людей у великому загоні, тому доводилось вирушати в дорогу малими силами. Усі в пісках прямують до колодязів, тому там зазвичай і підстерігала небезпека. Засідка біля колодязів була улюбленим прийомом у тактиці туркменів. Робили і так: відомі колодязі засипалися, а замість них відкривалися нові, про які знали лише «свої». Інколи їх просто приховували. Тим більше, що це не так уже й складно зробити: каракумський колодязь не має монументального оформлення, при

22

Пір – духовний наставник, священик, керівник общини віруючих мусульман.

23

Молла (мулла) – мусульманська духовна особа; інколи так називали учителя або просто грамотну людину.