Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко

другого верблюда, та нічого з того не вийшло. Кінь під ним захропів, роздув боки і упав мертвим. Так верблюди й утекли, тому що та стара Маммедджан залишився пішим серед пустельного степу. Він подумав: «Як же я тепер прийду до батька і що я йому скажу?»

      І пішов Маммедджан світ заочі. Несподівано перед ним виникло місто. Серед ночі у безмісячній темряві увійшов Маммедджан у ворота міста. А дочка хана цього міста призначила біля міських воріт побачення юнакові на ймення Маммед. Той Маммед десь загуляв, забув про домовленість і не прийшов. І ось у ту хвилину, коли Маммедджан підійшов до міських воріт, хтось сказав:

      – Маммед-джан,[11] ось візьми.

      Маммедджан підійшов, і у нього в руках опинився хурджин золота. Озирнувся він і побачив двох коней. Маммедджан миттю прив'язав хурджин на спину одного коня. Тут із воріт вийшла дочка хана, вони сіли на коней і вирушили в дорогу. По дорозі Маммедджан не говорив ні слова, і дівчина подумала: «Чому це Маммед нічого на каже мені?» А коли нарешті зійшло сонце, вона побачила, що це зовсім інший юнак. От приїхали вони в якесь місто і оселилися в ньому.

      Якось Маммедджан вийшов на вулицю і знайшов намисто. Він повернувся додому, показав його дружині, а та й говорить:

      – Такого намиста немає ні у хана, ні у падишаха.

      – Якщо так, – сказав Маммедджан, – я піднесу його в дарунок ханові цього міста і познайомлюся з ним.

      Він поклав на тацю багато різних речей, а зверху – намисто і вирушив до хана. Хан відразу ж вийшов йому назустріч.

      – Мій новий нукер Маммедджан приніс мені в дарунок небачені у нас, рідкісні речі, – сказав хан, посадив Маммедджана на краще місце і подарував гарний халат.

      Маммедджан з дружиною зажили тихо і мирно. У тому місті у Маммедджана був друг, якого він дуже любив. Якось, коли пішов дощ, Маммедджан сказав дружині:

      – Напни серпик.

      Коли дружина Маммедджана вийшла надвір, щоб напнути серпик, її випадково побачив хан. Він відразу ж втратив свідомість. Потім, коли прийшов до тями, хан сказав:

      – Я бачив жінку. Неодмінно відшукайте її мені, інакше я вас усіх скараю на смерть.

      Поки думали, чия то може бути дружина, друг Маммедджана сказав:

      – Я знаю, це дружина Маммедджана.

      – Негайно приведіть її до мене! – наказав хан.

      – Хан-ага, – почали говорити люди, – не можна насильно відбирати чужу дружину. Треба придумати якийсь привід.

      Тоді хан сказав:

      – Мої дві дочки ніяк не помиряться через те намисто. Покличте Маммедджана.

      Осавул покликав Маммедджана. Не встиг він увійти в двері, як хан каже йому:

      – Маммедджане, ти підніс мені намисто, через яке мої дочки ніяк не можуть помиритися. Треба, щоб ти дістав ще таке саме.

      – Буде виконано, хан-ага, – промовив Маммедджан і пішов додому.

      Дружина у нього запитує:

      – Маммедджане, чому такий сумний?

      – Хан-ага велів мені дістати ще таке ж намисто, – сказав Маммедджан.

      – Говорила я тобі: не віддавай намисто! Так не послухався, щоб тобі очі повилазили! – закричала дружина.

      Осідлав

11

Маммед-джан – букв, «дорогий Маммед», тут лагідне звертання. З іменем юнака Маммедджан утворює гру слів.