Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко

потураючи розбійнику і злодію!

      – А якою буде твоя порада, візире?

      – Я дам тобі таку пораду, тасгире: кажуть, що у розбійника є кінь, Ґир-ат, названий Меджнун-Делі.[26] Ще кажуть, що розбійник став відомим Ґероґли лише завдяки коневі. Якщо він не на коні, якщо немає під ним Ґир-ата, йому кажуть, не підняти і камінь в десять сірі.[27]

      – Але як же ми зможемо заволодіти Ґир-атом, візире?

      – Силою ним не заволодієш. І за гроші його не купиш. Але коли не поскупитися на нагороду, в нашій фортеці знайдуться метикуваті люди, які зможуть привести до тебе Ґир-ата. Хитрість допоможе тобі заволодіти конем, тасгире!

      Сподобалася падишахові порада, і повелів він глашатаям зараз же оголосити по фортеці: «Хто візьметься привести до мене Ґир-ата, коня розбійника Ґероґли, тому я відразу видам п'ятсот золотих, а коли приведе коня – призначу розпорядником води арика, і він усе життя буде жити за рахунок казни!»

      Жили у фортеці чоловік і жінка, було їм по сто вісімдесят років. Чоловіка звали старий Ленгер, а дружину – Шахмамаї-Зулман. Називали її також Хірс-бібі. Стара сказала чоловікові:

      – Послухай-но, старий Ленгере! А може, мені вдасться привести коня?

      – Ох ти, підла стара! Адже я добуваю собі на прожиття продажем бязі алачі, якути тчеш. Чи з голоду мені пропадати, якщо ти підеш?

      – Та ні ж! Кажуть же, що пообіцяв падишах сто золотих. Я і залишу їх тобі. Коли помирати будеш – помреш не голодним.

      – Ну, то йди, може що і вийде у тебе, – відповів старий.

      Пішла стара до падишаха. Вклонилася і стала, шанобливо схрестивши руки на грудях.

      – Кажи, стара, що привело тебе до мене?

      – А що казати: потрібен тобі Ґир-ат – відраховуй, тасгире, п'ятсот золотих!

      – Як же ти, стара та немічна жінка, роздобудеш коня?

      – Що відповісти тобі, тасгире? Ніхто із смертних конем не заволодіє. Зможу лише я привести, навчена хитрощам і заклинанням.

      Стару знали всі. І візирі підтвердили:

      – Так, тасгире, коли і суджено смертному привести коня, то зробить це лише стара. Не знайти їй рівних у хитрощах та заклинаннях, тасгире! Вона навіть чує, як рухається змія під землею…

      Погодився падишах і наказав видати їй п'ятсот золотих. Стара взяла мішок з грішми і анбал[28] відніс їх їй додому. Гроші вона віддала старому Ленгеру, собі купила віслюка за п'ять золотих і приєдналася до каравану, що йшов до Гурджістану…[29]

      Шлях довгий, а слово коротке. В один із днів, коли опустилися сутінки, караванники почали турбуватися і передавати один одному: «Тягни верблюда сильніше, говори тихіше!» Зрозуміла вона, що непросто це, погнала свого віслюка до караванбаші.

      – Гей, караванбаші! Щось ви поспішаєте сьогодні! Чи не сталося, бувай, чого?

      – Проходимо ми, шановна, повз Чотирьохгірний Чандибіль. Править ним бек Ґероґли. Якщо не проминемо цю місцину до сходу сонця, розорить нас даниною. Ось і хочемо уникнути поборів.

      Почула стара ім'я Ґероґли з Чандибіля, почала притримувати віслюка, щоб відстати від каравану.

      «Допоможе

26

Меджнун-Делі – обидві частини клички коня означають «біснуватий», «божевільний».

27

Сірі (сири) – міра ваги, кілька десятків грамів.

28

Анбал – професійний носій.

29

Гурджістан – Грузія.