Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни. Тимур Литовченко

Знайшов самотужки, потім випробував його на деяких із них і зрозумівши, що цей аргумент таки спрацьовує…

      – Анумо стривай, не поспішай, – знов перервав його Давлетов, – давай по порядку. Насамперед скажи, що це за аргумент такий? Що ця твоя Марія Деві Христос…

      – Їхня, а не моя, – одразу виправив суворим тоном Спартак.

      – Ах, ну так, так… Їхня Марія Деві Христос, а не твоя – вона жінка, тоді як справжній Христос має бути чоловіком. Це ти маєш на увазі?

      – Ні, не цей, – заперечно мотнув головою молодий чоловік. – Юсмаліани добре підготовлені, їм надто добре промили мізки. Вони сперечатимуться з тобою до хрипоти, але від свого не відступляться. Отож який сенс нариватися на безплідну суперечку заради суперечки?! Ви ж військовик, Едуарде Рустамовичу! Ви ж мусите розуміти, що суперника треба бити в слабке місце. Туди, де він удару не очікує.

      – Гм-м-м… Розумно кажеш. От тільки де вона, ота слабинка?! Це ж треба в їхніх тих… в писаннях їхніх розбиратися!..

      – Можна подумати, що «христовочки» важко дістати! – зневажливо посміхнувся Спартак. – У нас в Києві на кожному кроці повно.

      – Та й у нашому Миргороді не бракує.

      – Ну, то візьмемо й почитаємо, – знизав плечима Спартак, схопив один зі списаних зошитів… і раптом видобув з нього «христовочку», поля якої були поцятковані різноманітними позначками, а окремі слова або підкреслені, або обведені овалами чорного, синього, зеленого або лілового кольору.

      – Стоп! – Давлетов аж відсахнувся. – Це що таке?!

      – А хіба не бачите? – здивувався молодий чоловік.

      – Але ж люди кажуть, що ці «христовочки» зачаровані, і хто тільки візьме цю гидоту в руки, той неодмінно…

      – Цю муйню розпускають самі ж юсмаліани, щоб люди боялися їх самих та їхню Матір Миру, – процідив Спартак, при цьому очі його сяйнули гнівом. – А між тим, боятися не треба. Ні в якому разі не треба!.. Хто злякався, той уже наполовину програв. Розумієте, Едуарде Рустамовичу?..

      – Розумно кажеш. Але ж раптом… Ти не боїшся?

      – Не боюсь. Більше того, трохи згодом я вам покажу, що боятися не треба ні в якому разі! Але поки що прошу вас, прочитайте оце.

      Він вказав на єдине місце в «христовочці», обведене червоним, і додав:

      – Ось він, безвідмовний аргумент проти всіх юсмаліан, взятих разом.

      – Ні-ні… Знаєш, я цю гидоту все ж таки не братиму в руки, – рішучо мовив Давлетов.

      – Боїтесь, – скрушно зітхнув Спартак. – Ну гаразд, папірець триматиму я. Але хоча б прочитайте. Прочитати можете?

      Едуард Рустамович заперечно мотнув головою, тоді молодий чоловік сам процитував «христовочку»:

      Тільки той удостоїться честі перебувати в Царстві Моєму, хто з першого разу і без усяких додаткових умов повірить Мені та прославить Мене! Всі ж інші будуть прокляті.

      – То що… це і є твій залізно-безвідмовний аргумент? – Давлетов подивився на молодого чоловіка з неприхованим подивом.

      – Так, це він, – задоволено посміхнувся Спартак.

      – Але ж я не розумію…

      – Перепрошую,