Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни. Тимур Литовченко

а тому розраховувати на твою підтримку… Собі ж дорожче вийде.

      – А може, ти б виявляв трохи більше поваги до тата? – неприязно спитав батько. – Та якби я не поводився обережно, нас би давно всіх заарештували та розстріляли!.. І мене, і маму Гатю, й тебе також…

      Але тут в їхню розмову втрутилася Агата Самсонівна:

      – Спарику, ти б і справді язика свого прикусив та й залишив тата у спокої. А щодо Миргорода… Ви обидва забули, що там живе тепер наш колишній сусіда – Едуард Рустамович.

      – А-а-а, то це туди Давлетов подався?..

      – Еге ж! Він на старості років оженився й перебрався до дружини. Її звати… звати, здається… Ні, не пригадаю, – скрушно зітхнула мама Гатя, – але ім’я якесь таке чудернацьке… Билинне ім’я, можна сказати. У неї в Миргороді хатка приватна. Десь мені Едуард Рустамович лишив адресу на прощання, треба у блокнотику пошукати. А якщо у мене не записано, тоді Тосю попитаю: він у неї в шпиталі стільки відлежав, що ой-йо-йой!..

      На тому й зупинилися. Нової адреси Давлетова у своєму записнику мама Гатя не виявила, хоч як шукала. Проте стара подруга Антоніна Захарівна не підвела: саме вона повідомила, що Едуард Рустамович тепер і справді мешкає у Миргороді по вулиці Озерній.

      Відповідь на мамин лист надійшла за два тижні. Давлетов запевняв, що разом з дружиною Василісою готовий прийняти Спартака в будь-який момент і на будь-який термін. «Хай твій хлопчик приїздить і живе скільки треба – хоч тиждень, хоч два, хоч і цілий місяць. Ми з нього навіть грошей за проживання не візьмемо, ще й нагодуємо», – пообіцяв Едуард Рустамович. Також додав, що за невеличку особисту винагороду лікарі будь-якого місцевого санаторію оглянуть Спартака й пропишуть ті процедури, які йому треба. І ще водичку мінеральну – це діло святе!.. Єдине, що лишається, – це доїхати з Києва до місця призначення на дизелі: дешево й сердито.

      Далі все сталося саме так, як і планувалося. Давлетови прийняли сина колишньої сусідки Едуарда Рустамовича з розпростертими обіймами. Розквартирувавшись в їхньому будиночку, молодий чоловік «лівим способом» оформився на лікування в санаторій залізничників «Південний»[27]. Поснідавши, у першій половині дня відвідував усі прописані процедури, потім вертався на Озерну вулицю, щоб пообідати, ввечері ходив «попити водичку». Решту часу використовував на власний розсуд.

      Окрім автобусної поїздки у Великі Сорочинці в музей-садибу Миколи Гоголя, обраний постояльцем спосіб «вбивання» вільного часу видався господарям дуже дивним – і це ще м’яко кажучи!.. Бо після ситного обіду Спартак, залежно від погоди, вмощувався або на літній веранді їхнього будиночка, або на кухні, або у відведеній йому кімнаті й починав щось строчити від руки у грубому, на 96 аркушів зошиті «в математику» сторінка за сторінкою, сторінка за сторінкою, сторінка за сторінкою…

      Час від часу все змінювалося, тоді на додачу до ручки молодий чоловік озброювався звичайними ножицями і флакончиком силікатного клею, після чого швидко читав і перечитував написане. А потім щось закреслював, вписував поміж рядків як окремі слова

27

Зараз – санаторій ім. Гоголя.