Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни. Тимур Литовченко

чому на цій землі Гоголь народився.

      – Ти дивись краще, не наскільки швидко пишеш, а що саме пишеться, – доволі стримано відповів Давлетов. – Ти би все ж на чортівню не налягав. Було б краще, якби ти про щось більш серйозне написав. Хоча б щось історичне, я не знаю…

      – Подумаю, Едуарде Рустамовичу, подумаю над вашими словами, – пообіцяв молодий чоловік, трамбуючи списані зошити в сумку.

      – І ще… Про війну поменше фантазуй. Війна, знаєш – це тобі не коврижки цукрові. Війна – це лячно. Тим паче така війна, яку ти собі понапридумував… Маю на увазі відродження СРСР та все інше.

      – А це вже як вийде!

      Спартак ледь застібнув «блискавку» на сумці й озирнувся на Давлетова:

      – Але в будь-якому разі, «Лейтенант диявола» в чернетці готовий. І від своїх слів я не відступлюся: щойно вийде книжка – можете розраховувати на подарунок з автографом.

      – Не кажи «гоп», доки не перескочиш, фантазере!

      – Не фантазер зовсім, а фантаст, – виправив його молодий чоловік. – Я давно вже все вирішив. Отже, так і буде. Ось побачите.

      1994

      Прихід «червоного директора»

      Будинок по вул. Леніна, № 16, Димер, 24 червня 1994 року

      Ольга Матвіївна – сусідка з другого поверху, з квартири, розташованої просто над помешканням Шизодіда, стверджувала, що його звати Якимом Харитоновичем, хоча решта мешканців точно пам’ятали, що все навпаки – він саме Харитон Якимович. Окрім того, всі без винятку сходилися на його клінічному діагнозі: шизофренія. Щоправда, існував ще якийсь додаток до цього діагнозу: чи то «млява» шизофренія, чи «параноїдальна» – і про цей довісочок можна було сперечатися… Та оскільки «шизофренія» жодному сумніву не підлягала, місцеві бешкетники-хлоп’ята дали йому саме таке прізвисько – «Шизонутий дід», яке з часом утрусилося до більш простого та зрозумілого – «Шизодід».

      Усе інше видавалося спірним. Насамперед, його прізвище дуже нагадувало якогось відомого на весь колишній Радянський Союз циркача[35] – от тільки якого?.. Димер – селище невеличке, власного цирку там не було, а той «цирк», який показували по телевізору, називався Верховною (з)Радою України, і головним «циркачом» там виступав Іван Степанич[36] з його коротенькими, але соковитими висловлюваннями, які вмить увічнювалися в народі, наприклад: «Депутат Заєць, не стрибайте по залу – ви не в лісі». Або: «От нащо пхати те, що не лізе? Припиніть цей цирк».

      І справді – цирк! З такою Верховною (з)Радою іншого й не треба. Погано одне: справжнє прізвище Шизодіда ніхто пригадати не міг…

      Далі, кардинально розходилися думки щодо того, звідки його привезли в Димер. Що привезли й заселили з міліцією – це точно, а от відкіля?.. Більшість сусідів сходилася на тому, що з Києва. Меншість наполягала, що там мерзенного, запливлого жиром дідуганчика, який дивився на довколишній світ крізь вузенькі шпаринки між опухлими повіками, всього лише намагалися вилікувати від шизофренії. Хоча й безуспішно.

      Насамкінець ніхто не знав точно, на який строк Шизодід оселився

35

Прізвище Харитона Якимовича (Бугрим), мабуть, асоціювалося з уродженою харків’янкою Іриною Бугримовою (1910–2001) – радянською дресирувальницею левів, першою в СРСР жінкою-дресирувальницею.

36

Іван Плющ (1941–2014) – український державний діяч, голова Верховної Ради України у 1991–1994 та 2000–2002 роках, секретар РНБО України.