Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни. Тимур Литовченко

містечках, яким є наш Канів, усі завжди дізнаються про подібні речі. Ви звідси поїдете, вам воно байдуже. А мені тут і далі жити. А Ніна Панасівна ця – баба доволі огидна, як ви вже встигли переконатися.

      – А як раптом?..

      – Раптом нічого не стається, – заперечно мотнув він головою. – А тому кажу востаннє: я краще промовчу. Так що давайте підемо на могилу Шевченка, а потім я відвезу вас на рейсовий автобус, доки ми його не проґавили. Отож ходімо!..

      Приватний будинок по вул. Озерній, Миргород, жовтень 1993 року

      Назву його хвороби вимовити було вкрай складно: холецістоангіохоліт. Хоча якщо бути справедливим, то назва спеціальності, написаної у Спартака в дипломі – «спецелектрометалургія», – була навіть трохи довшою. А спробуйте вимовити без жодної помилки таке словосполучення, як «адсорбційно-автокаталітична теорія Байкова»! Між тим, саме він навчився цьому чи не найпершим на весь їхній курс… Отож засвоїти вимову свого теперішнього діагнозу – не така вже й велика премудрість.

      Значно важче було зрозуміти, що ж із цією хворобою робити? Холецістоангіохоліт – це, якщо на пальцях пояснювати, комбіноване запалення жовчного міхура і жовчогінних шляхів. Ну гаразд, Спартака на тиждень ушпиталили, якимись ліками наштрикали, навіть гемодезом кров почистили. А далі що – на карсилі сидіти чи трав’яні настоянки пити?..

      – Режим дня не треба порушувати, – суворим тоном мовила дільнична лікарка, вклеюючи отриману зі стаціонару виписку до розпухлої медичної картки пацієнта Сивака Спартака Андрійовича. – Особливо ж моя рекомендація стосується харчування. Хоча…

      Лікарка трохи подумала й обережно запитала:

      – Ви ж і досі не одружені, якщо я не помиляюся? Вам хто їсти готує – мама чи, як це зараз модно казати, цивільна дружина?..

      – Мама, – Спартак підібгав губи. Було помітно, що спрямованість розмови починає діяти йому на нерви.

      – Е-е-ех-х-х, молодий чоловіче!.. Й не соромно сидіти у мамуні на шиї?! Це ж ще й у тридцять років!..

      – Перепрошую, ви тут мене виховувати зібралися чи хочете відкрити філію РАГСу при нашій поліклініці?! – не стерпів він.

      – Я всього лише про ваше здоров’я піклуюсь.

      – А здоров’я таке, яке є. У мене вдома тато після трансмурального інфаркту, отож лікування треба забезпечити насамперед йому. І харчування також. А я поки що підготовкою до дисертації краще займатимусь, в чому мені заважає наш завлаб, який поставив мене в чергу на захист лише після…

      Утім, второпавши, що його заносить на нецікаву й несуттєву тему, Спартак з безнадійним виглядом махнув рукою та замовк. Трохи почекавши на продовження, дільнична лікарка мовила:

      – Доки людина молода і сповнена сил, то зазвичай про стан здоров’я не замислюється. А коли отямиться – як правило, буває надто пізно… Гаразд, Спартаку Андрійовичу, це ваше життя й ваше здоров’я. Вам про нього і дбати… Вашій мамі я зателефоную окремо, щоб дати деякі рекомендації щодо режиму харчування. Ну, і ще було б непогано в якийсь санаторій з’їздити. В Миргород, мабуть, було б найкраще. Де ви там працюєте?..

      – В Інституті