Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18. Валентин Красногоров

друзям. Агресія смутно таїться в кожному з нас і раз у раз виплескується назовні. Ось про це і поставлений мій спектакль.

      ЯГО. Наш спектакль.

      ЛЮДОВІКО. Так-так, звичайно. Наш.

      Входить КАССІО. Він гарний, ніжний, легкий і невимушений в спілкуванні.

      КАССІО. Я не спізнився?

      ЯГО. Ні, ми ще не почали.

      ЛЮДОВІКО. Як «не почали»? Ми вже давно обговорюємо спектакль.

      ЯГО. (Не без іронії.) Я мав на увазі не обговорення, а фуршет.

      ЛЮДОВІКО. Ах, так, вірно. Адже ми зібралися тут, щоб відзначити прем'єру. Дівчата, що там у вас?

      БЯНКА. Все готово, можна сідати.

      Всі сідають навколо столу. Людовіко з келихом тримає слово.

      ЛЮДОВІКО. Ну що ж, друзі, вип'ємо за успіх вистави і побажаємо їй довгого життя.

      ОТЕЛЛО. За успіх! Це головне в житті актора!

      БЯНКА. А ще головніше – в житті жінки.

      Всі цокаються, п'ють, закушують.

      ОТЕЛЛО. (До КАССІО.) Марк, дай закурити.

      ЛЮДОВІКО. Що це за «Марк, дай закурити»? Я ж казав: звикайте бачити один в одному не артистів, а справжніх живих героїв у плоті. Краще було сказати: «милий Кассіо, дозволь мені попросити солоденький дим сигар твоїх покуштувати» або що-небудь в цьому дусі.

      КАССІО. (Піднімається з келихом в руках.) Я приношу вибачення за те, що не був на обговоренні. Ймовірно, не все ще у нас вийшло, критикувати можна і треба кожного з нас. Але головне – ми перемогли, а переможців не судять. Ось я й пропоную тост – за перемогу!

      Всі з ентузіазмом приєднуються до тосту. Атмосфера стає явно тепліше й невимушеною.

      ЛЮДОВІКО. Хто ще хоче сказати?

      БЯНКА. А давайте оголосимо конкурс на кращий тост.

      ЯГО. Найкращий тост – це найкоротший. Ми вже наговорилися на сцені, дуже хочеться просто випити.

      ОТЕЛЛО. (З келихом в руках.) Тоді дозвольте мені. Театр – це храм мистецтва, він з'єднав нас в одну велику родину. Я хочу випити за нашу благородну професію, за акторське братство.

      Актори дружно підтримують тост.

      ЛЮДОВІКО. Ось, Кассіо сказав тут, що переможців не судять. Так, прем'єра пройшла з успіхом, і все-таки в бочці меду не обійшлося і без ложки дьогтю. І я як режисер хочу злегка закінчити обговорення вистави. Про ролі Отелло і Яго ми вже говорили. Ти, Кассіо, був непоганий, але аж надто милувався самим собою. Ти все-таки повинен пам'ятати, що граєш воїна, заступника головнокомандуючого, а не улюбленця жінок.

      КАССІО. А чому вояк не може бути улюбленцем жінок?

      ЛЮДОВІКО. Тепер Людовіко… Втім, роль Людовіко грав я.

      ЯГО. І, зрозуміло, бездоганно. Краща, я б сказав, центральна роль вистави. Просто дивно, що п'єса називається «Отелло», а не «Людовіко».

      ЛЮДОВІКО. Твоя іронія недоречна. Ти добре знаєш, що я не актор, а режисер. До того ж, цю епізодичну роль я грав випадково, оскільки її виконавець захворів.

      ЯГО. Не прибіднюйтесь. Хоча ви, виголосили всього лиш дві чи три фрази, але відразу стало зрозуміло,