Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18. Валентин Красногоров

Ти права. Мабуть, я так і зроблю. У кого-небудь є кинджал?

      КАССІО. Візьми той, яким ти зарізався на сцені.

      ОТЕЛЛО. Той не годиться. Мені потрібен справжній кинджал, не бутафорський.

      БЯНКА. Тут, на столі, є ніж, яким я різала ковбасу. Хороший, гострий. Візьми. (Дає ножа).

      ОТЕЛЛО. (Пробуючи ніж.) Спасибі.

      БЯНКА. Тільки потім його поверни, добре? Я ще не все нарізала.

      ОТЕЛЛО. Добре. (Згадує мізансцену свого самогубства.) Як там було?

      Вхопив я пса-обрізанця за горло…

      ЛЮДОВІКО. (Перебиваючи.) Ти стояв не тут, а трохи правіше. І не забудь взяти себе за горло.

      ОТЕЛЛО. Так, правильно. (Переходить на іншу частину сцени.)

      Вхопив я пса-обрізанця за горло

      І заколов його – отак!

      Рука Отелло, готова перерізати горло, зупиняється. Обличчя його світлішає.

      Ура! Я згадав!

      ЛЮДОВІКО. Що ти згадав?

      ОТЕЛЛО. Я її не задушив! Я її не задушив, а заколов!

      ЛЮДОВІКО. Ну, і що з того?

      ОТЕЛЛО. Ви хіба не пам'ятаєте? Вже після того як я її задушив, вона простогнала спочатку «Невинно вбили, без провини», а потім, після того як я її ще й заколов, вона сказала «безвинно умираю». Значить, вона ще була жива.

      ЛЮДОВІКО. Однак зараз – вона мертва.

      ОТЕЛЛО. Але я тут не при чому. Все! Я згадав… Коли я скінчив її душити, вона пошепки попросила мене не пом'яти їй нічну сорочку, тому що скоро виходити до публіки на поклони.

      ЛЮДОВІКО. А сліди на шиї?

      ОТЕЛЛО. Це від ранкової репетиції. Тоді я, дійсно, захопився.

      КАССІО. Задушив, заколов – яка різниця.

      ОТЕЛЛО. Вибач, бутафорським кинджалом не заколеш. Він з картону, ти добре знаєш.

      КАССІО. А звідки ми знаємо, що твій кинджал був бутафорським?

      ОТЕЛЛО. А яким же ще? Ось, дивіться. (Виймає з піхов кинджал і дає його КАССІО.)

      КАССІО. (Пробуючи лезо.) А кинджал-то справжній.

      Кассіо з розмаху кидає кинджал на підлогу. Вістря клинка встромляє в дерево. Всі запитливо дивляться на Отелло, який вражений більше за всіх.

      ОТЕЛЛО. Не може бути. Я її не заколював.

      Пауза.

      ЛЮДОВІКО. Зараз перевіримо. Хто хоче оглянути тіло?

      ЯГО. Тільки не я.

      БЯНКА. А я взагалі боюсь небіжчиків.

      КАССІО. Якщо оглянути тіло, я згоден.

      ЕМІЛІЯ. Можна подумати, що за життя ти його не бачив.

      КАССІО. Уяви собі, що ні.

      ЕМІЛІЯ. Мені здавалося, що ця радість була доставлена всім чоловікам у театрі.

      ЯГО. Еміліє, перестань базікати.

      ЛЮДОВІКО. Еміліє і Кассіо, ходімо зі мною.

      Лодовико прямує за завісу. Емілія і Кассіо неохоче йдуть за ним. Через деякий час усі троє повертаються.

      ОТЕЛЛО. Ну?

      ЛЮДОВІКО. Уяви собі: є й ножова рана, і кров. Причому кров справжня, а не журавлинний сік.

      ОТЕЛЛО. Мені цю справу не приписуйте. Я її не задушив, це головне. А завдати удару ножем міг кожен з вас.

      ЛЮДОВІКО. Що значить, «кожен з нас»?

      ОТЕЛЛО. А то й означає.

      Пауза.

      ЛЮДОВІКО. Що ж, давайте розберемося. Згадаймо, хто де