Енн з Інглсайду. Люси Мод Монтгомери

певна, ти дуже гарно вийшла з ситуації, Сьюзан, – спантеличено відповіла Енн. – Думаю, саме час усім їм дізнатися, на що ми сподіваємося.

      Але найприємнішим став прихід Гілберта. Вона саме стояла біля вікна й спостерігала, як з моря підкрадався густий туман, простягаючись на освітлені місяцем дюни та гавань, у бік довгої вузької долини, яка розкинулася в підніжжі Інглсайду, де й розташувалося містечко Глен Сент Мері.

      – Прийти наприкінці важкого робочого дня й зустріти тебе! Ти щаслива, Енніша з Енн?

      – Щаслива! – Енн нахилилася й вдихнула аромат яблуневого цвіту з квітучих гілочок, які Джем поставив у вазу на її туалетний столик. Вона відчувала любов, якою її оточили з усіх сторін. – Гілберте, любий, добре цілий тиждень побути Енн із Зелених Дахів, але в сотні разів краще повернутися назад і стати Енн з Інглсайду.

      ІV

      – Категорично ні, – сказав лікар Блайт таким тоном, що Джем одразу усе зрозумів.

      Джем знав, що шансів на те, що татко змінить думку чи що мама спробує його вмовити, немає. Було очевидно, що тут мама з татком були заодно. Карі очі Джема потемніли від люті та розчарування, коли він дивився на своїх жорстоких батьків… він втупився в них… навіть ще сердитіше, коли вони, нехтуючи його поглядами, продовжували вечеряти, наче нічого й не сталося. Звичайно, тітка Мері Марія помітила його погляди… ніщо не сховається від її сумних блідо-блакитних очей… але здавалося, це її тільки розсмішило.

      Берті Шекспір Дрю грався з Джемом пополудні. Волтер пішов до старого Будинку Мрії, погратися з Кеннет та Персіс Фордами, а Берті Шекспір розповів Джему, що всі хлопці з Глена пішли до Гарбоу Маус того вечора, подивитися, як капітан Білл Тейлор робить його кузену Джо Дрю тату змії на руці. Він, Берті Шекспір, збирався піти, то чом би й Джемові не вирушити з ним? Було б весело. Джему та ідея засіла в голові, так не терпілося піти, аж тут йому сказали, що про таке не може бути й мови.

      – З багатьох причин, – пояснив тато, – тобі ще не можна йти так далеко, аж у Гарбоу Маус з тими хлопцями. Вони ж повернуться пізно, а тобі, сину, потрібно бути в ліжку о восьмій.

      – Мене в дитинстві щовечора посилали спати о сьомій, – промовила тітка Мері Марія.

      – Мусиш почекати, коли підростеш, Джем, перш ніж увечері так далеко відходити від дому, – сказала мама.

      – Ви те саме казали минулого тижня, – обурено закричав Джем. – Я уже дорослий! Ви думаєте, що я дитина. Берті йде, а ми з ним одного віку!

      – Всі хворіють кором, – похмуро відповіла тітка Мері Марія. – Ти можеш підхопити кір, Джеймсе.

      Джем ненавидів, коли його кликали Джеймсом. А вона так робила завжди.

      – А я хочу підхопити кір, – з нотками спротиву пробурмотів хлопець. А тоді, перехопивши татів погляд, принишк. Тато б ніколи й нікому не дозволив «відгиркуватися» до тітки Мері Марії. Джем ненавидів тітку Мері Марію. Тітка Діана та тітка Марілла – то були голубоньки-тіточки, але така тітка Мері Марія – то було щось абсолютно нове для Джема. – Гаразд, – виклично