Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник). Панас Мирний

усю хату, а заховалося крайком аж десь за грубою… Облита світом і без того червона голова Порохова тепер стала зовсім червоно-гарячою. Чіпці здавалося: кривава голова писала криваву жалобу…

      Порох кінчив; положив перо; взяв папір у руки; підійшов до вікна.

      – Слухай: чи так буде? – і став читати.

      – Що, так? – запитав знову, перечитавши.

      – Так, – одказав Чіпка, не знаючи сам – чи так, чи ні.

      – Ну, оце ж тобі й просьба. Тепер, коли до просьби випили, то й після просьби не завадить.

      – Добре, – згоджується Чіпка. – На щастя, значить?

      – Еге ж, – сказав Порох, покректав, потягся і випив одну за другою аж дві чарки.

      Підніс Чіпці. Випив і той – і став спльовувати. Сонце вже зовсім сіло; в хаті стало темно; Порох свічки не запалював, а ходив мовчки, з одного кінця хати в другий. Чіпці стало ніяково.

      – Ти в нас заночуєш, а завтра і в суд, – сказав Порох та й замовк.

      Важко стало в хаті. Чіпка сидів на триніжку; Порох тинявся з кутка в куток. Обидва мовчали. Щоб перервати німоту, Чіпка запитав:

      – І се ви так живете?

      – Отак, як бач. Тільки й того, що хата своя.

      – Не смачно…

      – Та як вип’ємо, то воно й посолодша трохи; а без того – через добрих людей давно б висіли на трямку, – сказав Порох і знову ковтнув чарку.

      – Усім, значить, добре… – обізвавсь Чіпка.

      – А ти думав, – ні?.. У кожного – не без того… Ти знаєш Польського?.. – пита Порох, зупинившись навпроти Чіпки.

      – Котрого?

      – Того, що й у вас панує, що в Красногорці живе.

      – То що?

      – He то що… А отой мене доїв, той мене в землю втоптав! – І Порох знов заходив по хаті. – Як став предводителем, так і нема мені життя… Ябедник! Ябедник – та й нема мені добра… А до його мені добре було… Служив… Цей будинок, бач, похилився тепер… а колись?.. Колись у йому бенкетували… музики грали… сам комісар гуляв тут… А тепер… нужда та злидні! А все – він!

      – Шо ж він вам заподіяв? – пита Чіпка.

      – Як що? З служби вижив… ябедником зробив… он що! Та ні! Не так легко Василя Пороха зробити ябедником… Не така в Василя Пороха голова! Заслав брата на Сибір, – бо брат дурний… Племінничок звів з ума сестру, – бо сестра божевільна… А Василь – ні… не вгризеш! Василь колись вертів цілим повітом… у Василя всі були в руках – і комісар, і суддя, сам предводитель… аж поки він не вліз у предводителі… Уліз, та й ну свою панську пиху показувати. Що ти мені з своєю пихою, коли я за всіх роблю?.. Плювати на неї! Так, бач, ні… По його – хоч нічого не роби, тільки йому зваж… йому лижи… Не такий Василь Порох, щоб лизався… Хай другі лижуть, а Василь не лизатиме… Він як лизне, то й лизь вас злиже!.. Ну?.. вижити Пороха! Порох не хоче коритись… Порох не лиже… Сказав судді, а суддя не хто, як рідний братик… Та хіба один суддя?.. і підсудки родичі… і справник родич… усі одного заводу, одного кодла… Де ж там правда візьметься?.. Сказано – вижити… Ну й вижили… Нетрудно вижити, та трудно розквитатись… Сількісь… Що мені служба? Наплювать на неї!..