Надійно прихована таємниця. Джеффри Арчер

яку я маю намір розіграти, коли мене опустять у могилу і коли моя душа повернеться як янгол помсти.

      Гаррі не перебивав Елізабет, коли вона відкинулася на подушку і з усією енергією, на яку була спроможна, витягла з-під подушки конверт.

      – А тепер послухай мене уважно, Гаррі, – сказала вона. – Ти обов’язково маєш виконати всі мої вказівки з цього листа.

      Жінка вхопила зятя за руку.

      – Якщо Джайлз не погодиться з моєю останньою волею…

      – Але чому б йому це робити?

      – Тому що він Беррінґтон, а Беррінґтони завжди були слабкі, коли йшлося про жінок. Отже, якщо він оскаржить мій останній заповіт, – повторила вона, – ти будеш змушений віддати цей конверт судді, якого призначать вирішувати, хто з членів сім’ї успадкує моє майно.

      – А якщо він цього не зробить?

      – Тоді документ треба знищити, – пояснила Елізабет, її дихання стало слабшим. – Ти не повинен сам його відкривати й ніколи не кажи Джайлзу та Еммі про його існування, – жінка міцно стиснула руку молодика й майже нечутно прошепотіла: – Тепер настав час дати мені твоє чесне слово, Гаррі Кліфтон, адже я знаю, чого навчив тебе Старий Джек: слово треба тримати завжди.

      – Даю слово, – сказав Гаррі і поклав конверт у внутрішню кишеню піджака.

      Елізабет розслабила хватку й знову опустилася на подушку із задоволеною посмішкою на вустах. Вона так і не дізналася, чи уникнув Сідні Картон[16] ґільйотини.

* * *

      Гаррі відкрив пошту, поки снідав.

      «Бристольська ґімназія,

      Юніверсіті-роуд,

      Бристоль

      27 липня 1951 року

      Шановний пане Кліфтон,

      Зі жалем повідомляємо, що вашого сина Себастьяна не…»

      Гаррі вискочив з-за обіднього столу і поквапився до телефону. Він набрав номер, вказаний унизу листа.

      – Приймальня директора, – відповів голос.

      – Чи можу я поговорити з паном Гарреттом?

      – Назвіться, будь ласка.

      – Гаррі Кліфтон.

      – Перемикаю, сер.

      – Доброго ранку, директоре. Мене звати Гаррі Кліфтон.

      – Доброго ранку, пане Кліфтон. Я очікував вашого дзвінка.

      – Не можу повірити, що рада прийняла таке необґрунтоване рішення.

      – Відверто кажучи, пане Кліфтон, я також, особливо після того, як особисто просив про вашого сина.

      – Яку причину вони назвали для відмови?

      – Вони не зобов’язані робити винятків для учня, який не зміг отримати прохідний бал із двох обов’язкових предметів.

      – Це була єдина їхня причина?

      – Ні, – зізнався директор школи. – Один із членів ради згадав про те, що вашого сина затримувала поліція за крадіжку.

      – Але існує цілком невинне пояснення цього інциденту, – не вгавав Гаррі, намагаючись не втратити самовладання.

      – Не сумніваюся, що існує, – сказав Гаррет, – але наш новий голова не взяв його до уваги.

      – Тоді він буде наступним, кому я зателефоную. Як його прізвище?

      – Майор Алекс

16

Персонаж «Повісті двох міст» Чарлза Діккенса.