Надійно прихована таємниця. Джеффри Арчер

Тернер непоганий, – заявив він, – але не такий хороший, як ти.

      – Я просто не можу в це повірити, – сказала завідувачка, коли двері за ними зачинилися. – Я зроду не бачила її такою розкутою.

      – Але вона навряд чи скаже причину, – зауважив Гаррі.

      – Повірте, пане Кліфтон, ви щойно стали свідком версії Джессіки з хору «Алілуя».

      Емма засміялася.

      – Вона просто чудова. Якщо є шанс, щоб вона могла стати членом нашої родини, як це можна залагодити?

      – Боюся, що це довгий процес, – зазначила завідувачка, – і результат не завжди задовільний. Ви можете розпочати з того, щоб запросити її в гості ще раз, і якщо все буде добре, можете розглянути відвідини, які ми називаємо «відпочинком на вихідні». Після цього назад дороги не буде, бо ми не можемо вселяти хибні надії.

      – Ми будемо слухатися ваших порад, пані, – запевнив Гаррі, – адже ми, безумовно, хотіли б спробувати.

      – Тоді я зроблю все, що зможу, – відповіла вона.

      На той момент, коли вона випила своє третє горнятко чаю і навіть впоралася з другим млинцем, у Гаррі з Еммою вже не залишилося сумнівів у тому, чого саме від них чекали.

      – Куди це повіялися Себастьян і Джессіка? – запитала Емма, коли завідувачка заявила, що їм, можливо, уже час повертатися.

      – Піду пошукаю їх, – запропонував Гаррі, аж тут двоє дітей повернулися до вітальні.

      – Нам час їхати додому, панночко, – закликала завідувачка, підводячись зі свого місця. – Зрештою, нам треба повернутися іще до вечері.

      Джессіка відмовилася відпускати руку Себастьяна.

      – Я не хочу більше їсти, – зронила вона.

      Завідувачка не знайшлася, що сказати.

      Гаррі повів Джессіку до передпокою та допоміг їй одягнутися. Коли завідувачка вийшла надвір, Джессіка розплакалася.

      – О ні, – сказала Емма. – А я думала, що все пройшло так добре.

      – Краще й бути не могло, – прошепотіла управителька. – Вони плачуть лише тоді, коли не хочуть розлучатися. Настійно раджу, якщо ви обоє відчуваєте те саме, заповніть анкети якнайшвидше.

      Джессіка обернулася і помахала рукою, після чого залізла до маленького «остіна-7» завідувачки, а сльози все ще котилися по її щоках.

      – Гарний вибір, Себе, – похвалив Гаррі, обійнявши сина за плечі й спостерігаючи, як автомобіль зникає вдалині.

* * *

      Минуло ще п’ять місяців до того, як завідувачка востаннє покинула Беррінґтон-хол і вирушила назад до доктора Бернардо сама, радіючи, що іще одна з її підопічних щасливо влаштувалася. Ну, не так уже й щасливо, адже незабаром Гаррі з Еммою зрозуміли, що у Джессіки є свої проблеми, настільки ж вагомі, як і в Себастьяна. Ніхто з них не замислювався, що Джессіка раніше ніколи не спала в кімнаті сама, тому своєї першої ночі у Беррінґтон-холі вона залишила двері дитячої кімнати широко відчиненими і плакала, поки не заснула. Гаррі з Еммою поступово звикли до теплих маленьких істот, що залазили в ліжко між ними рано-вранці. Це ставалося рідше після того, як Себастьян розлучився зі своїм плюшевим ведмедиком Вінстоном,