Надійно прихована таємниця. Джеффри Арчер

лише не пощастило зі старостою спальні. Алекс Фішер кожну другу ніч першого тижня періщив його капцями за будь-яку провину за те, що Гаррі був сином вантажника і тому не гідний навчатися в тій же школі, що і Фішер, син ріелтора. Гаррі іноді міркував, що сталося з Фішером після того, як він закінчив школу Святого Беди. Він знав, що його з Джайлзом шляхи перетнулися під час війни, коли вони служили в одному полку в Тобруку, і припустив, що Фішер усе ще мав би жити у Бристолі, адже якось навіть бачив його на зустрічі випускників школи.

      Принаймні Себастьян міг приїхати до школи на автомобілі, та й «проблеми Фішера» не зазнає, адже повертатиметься до Беррінґтон-холу щовечора. Та навіть тоді, як підозрював Гаррі, його синові не поведеться у школі Святого Беди легше, ніж йому, навіть якщо для цього буде зовсім інша причина.

      Коли Гаррі зупинився біля шкільних воріт, Себастьян вискочив назовні іще до того, як водій встиг натиснути на гальма.

      Гаррі спостерігав, як його син пробігає крізь ворота і зникає в юрмищі червоних блейзерів, в якому його не відрізнити від сотні інших хлопців. Син жодного разу не озирнувся, і Гаррі був змушений прийняти, що старий лад змінюється, поступаючись місцем новому.

      Він повільно їхав назад до Беррінґтон-холу, обмізковуючи наступний розділ своєї нової книги. Чи не настав час Вільяму Ворвіку отримати підвищення?

      Під’їхавши до будинку, він помітив Джессіку, яка сиділа на горішній сходинці. Коли зупинив машину, чоловік усміхнувся. Але коли вибрався назовні, то перше, що почув, було:

      – А де Себ?

* * *

      Щодня, доки Себастьян був у школі, Джессіка занурювалася у свій власний світ. Поки вона чекала, коли брат повернеться додому, вона читала Вінстону про інших тварин, Вінні Пуха, пана Жабку, білого кролика, мармеладного кота Орландо та крокодила, що проковтнув годинник.

      Коли Вінстон «засинав», дівчинка вкладала його до ліжка, поверталася до мольберта і малювала. Знову і знову. Як колись зауважила Емма, свою дитячу кімнату Джессіка перетворила на художню студію. Після того як вона замалювала кожен аркуш паперу, який потрапив до її рук, зокрема й старі рукописи Гаррі (нові доводилося тримати замкненими) олівцем, кольоровою крейдою або фарбами, вона взялася «ремонтувати» стіни своєї кімнати.

      Гаррі не хотів стримувати її захоплення, однак довелося нагадати Еммі, що Беррінґтон-хол не їхній дім і, можливо, їм варто було б проконсультуватися з Джайлзом, перш ніж донька не вибралася за межі дитячої кімнати і не виявила, скільки ще є незайманих стін у будинку.

      Але Джайлз був настільки зачарований новою мешканкою Беррінґтон-холу, що заявив, що не заперечуватиме, якщо вона замалює весь будинок усередині та й зовні також.

      – Заради Бога, не заохочуй її, – благала Емма. – Себастьян уже попросив її перефарбувати його кімнату.

      – А коли ти наміряєшся сказати їй правду? – запитав Джайлз, сідаючи вечеряти.

      – Ми не можемо завчасу казати їй, – пояснив Гаррі. – Зрештою, Джессіці лише шість, і вона ще не дуже звикла до нас.

      – Ну,