Надійно прихована таємниця. Джеффри Арчер

Коли ми приєднаємось до них, важливо дозволити їм продовжувати свою роботу, позаяк вони не повинні відчувати, що беруть участь у змаганнях. Це може закінчитися лише сльозами і, можливо, матиме тривалі наслідки. Після того як їх не виберуть один раз, вони вже ніколи не забудуть цей досвід. Коли діти бачать сім’ї, які приходять сюди, звісно, вони знають, що йдеться про усиновлення. Інакше чого б вам сюди приходити? Але вони не повинні знати, що ви вже вибираєте. І, певна річ, щойно ви познайомитесь із цими трьома дівчатами, можливо, вам захочеться відвідати й наші будинки у Таунтоні й Ексетері, перш ніж прийняти рішення.

      Гаррі хотів був сказати завідувачці, що вони вже прийняли рішення, хоча дуже сподівається, що це виглядатиме так, ніби остаточний вибір зробив Себастьян.

      – Отже, ви готові приєднатися до уроку малювання?

      – Так, – відказав Себастьян і підстрибом побіг до дверей.

      – Як ми дізнаємося, хто є хто? – запитала Емма, повільно підводячись зі свого місця.

      Завідувачка кинула на Себастьяна похмурий погляд, перш ніж сказати:

      – Я познайомлю вас із усіма дітьми, щоб ніхто з них не відчув, що їх виділяють. Перш ніж ми підемо до них, маєте якісь запитання?

      Гаррі був дуже здивований, що у Себастьяна не виявилося їх із десяток, він просто стояв біля дверей, нетерпляче чекаючи на дорослих. Коли вони поверталися назад коридором до класу малювання, Себастьян біг попереду.

      Завідувачка відчинила двері в клас, прибульці зайшли і тихо зупинилися позаду. Завідувачка кивнула вчителю.

      – Діти, до нас прийшли гості, – сказав той.

      – Доброго дня, пане і пані Кліфтон, – по черзі привіталися діти, кілька з них озирнулися, інші ж продовжували малювати.

      – Доброго дня, – привіталися Гаррі з Еммою. Себастьян незвично мовчав.

      Гаррі зауважив, що більшість дітей схилили голову й здавалися дещо схвильованими. Він ступив уперед, аби поспостерігати за хлопчиком, який малював футбольний матч. Вочевидь, він уболівав за «Бристоль-сіті», що викликало посмішку в Гаррі.

      Емма зробила вигляд, що задивилася на малюнок качки (чи це була кішка?), водночас намагаючись докумекати, хто із цих дітей був Джессікою, але до того, як завідувачка приєдналася до неї, так і не спромоглася визначитися, коли почула:

      – Це Сандра.

      – Який чудовий малюнок, Сандро, – похвалила Емма. На обличчі дівчинки з’явилася величезна усмішка, а Себастьян нахилився й придивився уважніше.

      Підійшов Гаррі і поспілкувався із Сандрою, а Емму та Себастьяна познайомили з Софі.

      – Це верблюд, – упевнено сказала мала, перш ніж хтось попросив її про це.

      – Дромадер чи бактріан? – запитав Себастьян.

      – Бактріан, – одразу відповіла вона.

      – Але в нього лише один горб, – зауважив Себастьян.

      Софі всміхнулася й одразу ж домалювала тварині ще один горб.

      – В яку школу ти ходиш? – поцікавилася вона.

      – У вересні піду до школи Святого Беди, – відповів Себастьян.

      Гаррі пильно стежив за сином, який, либонь, чемно поводився